Повернувся із 10-го лекторія “Вільна школа журналістики” Дмитра Раімова. Це були чудові чотири дні, нові друзі, майже 30 різноманітних гостей з усіх видів журналістики та не тільки журналістики.

Shkola

Про що ця школа? Про те, як писати тексти. Про те, як організовувати нові медіа і заробляти на них. Про те, як воно взагалі – бути журналістом і в чому сенс цієї роботи. Про те, як правильно дихати.

Для кого цей лекторій? Найбільш корисними, як на мене, ці лекції були для студентів (здебільшого студенток), які хочуть працювати в медіа, мають мінімальний чи нульовий досвід і не певні, чи варто їм  іти вчитися на журналіста. Школа Раімова дає дуже багатогранне уявлення про медійну сферу, а наполегливі студенти отримують після курсу змогу пройти стажування. Що тут можна додати?

З іншого боку, близько третини залу підняли руки на запитання “Чи є тут піарщики?” (і Ваш покірний слуга теж). Але звідки стільки наших братів та сестер? Безперечно, через те, що хороший піарщик зобов’язаний бути кращим журналістом за середньостатистичного журналіста. Окрім того, великий відсоток лекцій стосувався творення контенту в цілому, а не суто написання журналістських матеріалів.

Та і навіть уже досвідченим і піарщикам, і медіаменеджерам, і журналістам я би радив часом відвідувати такі лекторії принаймні задля того, аби дізнатися про актуальні тенденції в наших ремеслах та почути кілька грамів інсайдерської інформації.

Які були лекції? Я би їх умовно поділив на пізнавальні, практичні та дискусійні.

Пізнавальні лекції переважно демонстрували різні шляхи побудови медіа чи розповідали історії успіху. Особливо було корисним розмаїття поглядів на одні і ті ж речі у різних лекторів. Таким чином слухачі могли зрозуміти, де варто вводити платний контент, а де ні, де соцмережі допомагають, а де від них мало толку. Перед нами виступали засновники проекту Медуза та інтернет-радіо “Аристократи”, керівник “Вестей”, гендиректор НТКУ, головреди УП та AdMe.ru. Гість із Румунії Пол Раду поділився своїм проектом, який дозволяє швидко викривати схеми з офф-шорними компаніями. На окрему увагу також заслуговує лекція Олександра Красовицького з видавництва Folio – так, досить неочікувано нам розповідали про книги і видавничу справу. Красовицький не стільки навіть відкрив цей світ, скільки структурував уже наявні розмиті уявлення про складне становище книжкового ринку в Україні.

Практичні лекції стосувалися роботи із текстами та власним життям. Щодо текстів – одразу декілька лекторів з різних точок зору пояснювали важливість читання класики та вивчення поезії. Неочікуваною була лекція Світлани Василенко про те, як правильно дихати (я думав, що сконаю там). Практичною я би також назвав лекцію Матвія Ганапольського про “вузлові моменти”. Це поради навіть не журналісту, а радше просто людині – дорогоцінні слова про те, як важливо розвивати себе, не здаватися і не бути сволотою. Знаю, це звучить, як мотиваційне бла-бла-бла, але воно набуває змісту, кольору та об’єму у виконанні Ганапольського і з його прикладами (які я тут не цитуватиму задля дотримання авторського права). До речі, про мотиваційні лекції з позитивчиком, уперше в житті мені сподобалася одна із таких лекцій – бізнес-тренер Владислав Вавілов дав мені безцінну нагоду потримати іншу людину за вухо 🙂

Щодо лекцій-дискусій – вони сподобалися мені найменше. Як попереджали самі організатори, деякі лектори намагалися спровокувати зал і повести його у хащі політичної балаканини. І ось тут мене розчарували не лектори, а саме аудиторія: вона на ці провокації піддавалася. До нас приїздили найпрогресивніші російські журналісти, а зал замість того, щоби витягувати з них секрети професійного успіху, починали сперечатися у десять голосів про Крим чи про війну на Донбасі.

Відверто нецікавих лекцій, де я не дізнався нічого, що не знав би уже чи не міг би нагуглить, було буквально дві чи три (із 28-ми). Зважте на те, що у мене за плечима два роки дуже ґрунтовної української магістерки в сфері журналістики. Критикувати індивідуально в даному разі не етично, але натякну, що від окремих найбільш іменитих лекторів я чекав більшого.

Чи мені вдалося пройти контрольну? Так, сьогодні я дізнався, що набрав необхідну кількість балів і цього тижня стану володарем диплому школи Раімова.

Який був найбільший сюрприз? Тамара Бабакова. З цією людиною ми колись подорожували по Золотому Кільцю Росії. І ось тут я приходжу на лекторій і дізнаюся, що вона виступатиме із лекцією про цифрову журналістику. На жаль, так і не випало нагоди привітатися. Тамара, якщо ти раптом читаєш цей текст – привіт. Be all you can be! 😉

Що іще було цікавого? Раімов домовився із господарями Будинку Вчителя, де проходив лекторій, щоби для охочих студентів провели екскурсію в музеї Української революції. І це справді була толкова екскурсія, оскільки екскурсовод не просто переповідала історичні факти, а підкреслила саме ті події сторічної давнини, які найбільше схожі на те, що відбувається і нині. Насправді, висновок з екскурсії – анічогісінько не змінилося за сто років, окрім того, що при владі нема неадекватних пацифістів типу Грушевського з Винниченком. Гаразд, на цьому етапі я сам ризикую заглибитися в політичну дискусію. Не варто.

Чого найбільше бракувало? Дуже хотілося би послухати лекцію самого Раімова. Він виступав перед нами по декілька разів на день, але переважно з організаційною чи виховною метою. Але людина, яка організовує заходи такого рівня, точно повинна мати що цікавого розповісти – хоча би про ту ж організацію івентів, розбудову соціальних мереж і творення тусовки. Ці уміння потрібні зараз країні не менше, ніж хороші законодавці та професійні урядовці.

Які були організаційні проблеми? Серйозна проблема була одна – кількість людей. Наскільки я зрозумів, попередні школи організовувалися завжди для декількох десятків студентів, а цього разу їх було майже 500. Тож виявилося, що 15-хвилинних перерв навіть для того, щоби встигнути взяти каву у барісти, може просто не вистачити через довгі черги. Доводиться вибирати, що робити на перерві: поїсти, сходити в туалет, поспілкуватися із іншими студентами чи лекторами (вони майже завжди залишалися для додаткового спілкування). В реальному житті такий вибір також доводиться робити постійно, але в рамках лекторію це прикра незручність.

Деякі люди скаржилися на слабкість вай-фаю, але особисто я не бачив ніякого сенсу лазити в Інтернеті під час чи між лекціями. Я був до граничного божевілля радий побути офлайн із розумними людьми.

Чи це вартувало грошей? Абсолютно. Сподіваюся, що матиму нагоду відвідати інші заходи, організовані Раімовим.

Advertisements