Ви чули історію людини, яка хотіла задати Богові масу складних запитань і отримати прямі та повні відповіді, але вимушена була шукати ті відповіді самотужки? Це історія про мене. Як і той герой, я дійшов висновку, що треба почати записувати власні відповіді. Можливо, колись їх вдасться продати 🙂

Live-Life

Чи знаєте ви, чим відеоігри кращі за реальне доросле життя? Гадаєте, бо там можна робити нереальні штуки і не боятися смерті? Дурниці!Передовсім, відеоігри класні тим, що там завжди зрозуміло, що треба робити далі – завдання висвічується у куті екрану або чітко виписується у відповідному переліку місій. Більше того, навіть коли у грі немає чітко поставленої задачі, майже завжди є правильний варіант поведінки, який передбачає перемогу чи якийсь прогрес, які лишаються з вами до кінця гри. І навіть якщо не вдається знайти цей правильний варіант одразу, гра дає безліч других шансів та заохочує пробувати знову. У іграх є туторіали і “крива складності”: навіть у найскладніших іграх спершу даються такі завдання, з якими можна розібратися без сторонньої допомоги і, зробивши з них висновки, рухатися далі. Отже, зрозуміла не лише мета, але і правила її досягнення.

У реальності все навпаки: що робити – здебільшого не ясно. Всі переконують, що в цьому і кайф – бо сам собі обираєш ціль із безлічі можливих, але більшість цілей, які справді хочеться собі поставити, найімовірніше, є украй малореалістичними, та і не ясно, яким чином досягти навіть найбільш реалістичних із них. Підказок украй обмаль і вони є нерідко хибними, а подекуди і просто безсенсовними. Помилки не завжди обходяться дорого, але їхні наслідки майже ніколи не можна повністю виправити, а що саме є помилкою часто буває абсолютно неочевидно. Іноді навіть умовно найкращі варіанти поведінки також передбачають покарання того чи іншого роду. Покарання за помилки постійно стають жорсткішими і накопичуються, і це демотивує пробувати те саме знову. Другий шанс доступний далеко не завжди, і це справді лише другий шанс, третього після нього чекати не варто.   “Туторіал” життя, якщо можна його так назвати, часом буває складніший за саме життя, але толку від нього мало – коли стаєш дорослим, розумієш: найважливіших речей у дитинстві тебе ніхто не вчив, натомість голова твоя забита якимись штуками, які буцімто корисні, але взагалі ніяк не допомагають у просуванні до будь-якої мети.

Якщо коротко, нема нічого дивного, що стільки людей постійно вдаються до ескапізму у відеоіграх, книжках, кіно, алкоголі тощо.

Отже, є три проблеми:

  1. Складність постановки хороших задач
  2. Гарантованість покарання за будь-які рішення
  3. Відсутність зрозумілих та дієвих порад щодо того, як досягати успіху в житті

Одразу ясно, що другу проблему вирішити не можна – для цього треба змінити світ, це неможливо. А от що стосується першої та останньої проблем, тут є варіанти.

Відсутність постійної нагадайки про те, що треба робити, я з 2005 року намагаюся компенсувати органайзерами. Перепробував десятки різних варіантів самоорганізації, став своєрідним експертом із тайм-менеджменту. Неодноразово консультував людей індивідуально і навіть читав групові тренінги. Зараз найбільша проблема – це розробка стратегічного плану. Як PR залежить в кінцевому рахунку від якості продукту, так і тайм-менеджмент залежить від якості поставленої мети. Стратегію дуже складно будувати, бо задля планів на 3-5 років і більше світ надто швидко розвивається, та і стабільність нашої країни ніколи не стимулювала довгострокове планування. Окрім того, потрібне глибоке розуміння власних бажань, можливостей, сильних сторін та недоліків. А як тверезо дати оцінку своїм недолікам і сильним сторонам? І ось тут ми доходимо до проблеми №3 – проблеми життєвих порад.

Мені дивно, чому справді критично важлива інформація передається суто індивідуально за щасливим збігом обставин і по крихтах: багаті люди іноді дозволяють собі коуча, бідні хіба можуть сподіватися на вдачу знайти мудрого вчителя. Але чому немає в університетах курсів із заповнення резюме і проходження співбесід? Чому немає у школі уроків зі вступу до університету (от просто: як зібрати і подати документи до різних видів вишів)? Чому нема ніде жодного довбаного курсу із того ж самого запитання про постановку стратегічної цілі в житті? Дітям читають курси сексуальної освіти, але не розповідають, як збудувати і зберегти стосунки, як взагалі ті стосунки знайти, якщо ти ненавидиш дискотеки. Довго вбивають в голови математику, але не вчать заробляти гроші, які ця математика має рахувати. А це набагато важливіше за дату початку Французької революції чи будову організму найпростіших. Є, звісно, купа книжок з релігійними повчаннями чи з історіями успіху успішних людей. Але будь-яка релігія насправді вчить бути богоугодним, а не щасливим. І будь-яка історія успіху – це вирваний з контексту приклад людини, стартові умови якої радикально відмінні від наших і досягнення якої 99,99% людей ніколи не повторять.

Вихід? Щось на кшталт The School of Life, але у форматі громадської ініціативи: тренінги для старшокласників від людей, які чогось досягли, але не є надто успішними чи надто старими. Важливо показати реалістичні моделі поведінки із перспективою на найближчі 10-20 років, а такі перспективи молодій людині складно вималювати, коли перед нею Славко Вакарчук, Джордж Сорос чи ветеран Другої світової. Потрібні люди, до рівня яких школяр принаймні в теорії може розвинутися крок за кроком – підприємці, менеджери, молоді музиканти і вчені. Вони поставлять перед школярами загальні запитання щодо їхнього подальшого життя і спробують допомогти дати на них відповіді.

Advertisements