Тренінги реального життя

Ви чули історію людини, яка хотіла задати Богові масу складних запитань і отримати прямі та повні відповіді, але вимушена була шукати ті відповіді самотужки? Це історія про мене. Як і той герой, я дійшов висновку, що треба почати записувати власні відповіді. Можливо, колись їх вдасться продати 🙂

Live-Life

Чи знаєте ви, чим відеоігри кращі за реальне доросле життя? Гадаєте, бо там можна робити нереальні штуки і не боятися смерті? Дурниці!Передовсім, відеоігри класні тим, що там завжди зрозуміло, що треба робити далі – завдання висвічується у куті екрану або чітко виписується у відповідному переліку місій. Більше того, навіть коли у грі немає чітко поставленої задачі, майже завжди є правильний варіант поведінки, який передбачає перемогу чи якийсь прогрес, які лишаються з вами до кінця гри. І навіть якщо не вдається знайти цей правильний варіант одразу, гра дає безліч других шансів та заохочує пробувати знову. У іграх є туторіали і “крива складності”: навіть у найскладніших іграх спершу даються такі завдання, з якими можна розібратися без сторонньої допомоги і, зробивши з них висновки, рухатися далі. Отже, зрозуміла не лише мета, але і правила її досягнення.

У реальності все навпаки: що робити – здебільшого не ясно. Всі переконують, що в цьому і кайф – бо сам собі обираєш ціль із безлічі можливих, але більшість цілей, які справді хочеться собі поставити, найімовірніше, є украй малореалістичними, та і не ясно, яким чином досягти навіть найбільш реалістичних із них. Підказок украй обмаль і вони є нерідко хибними, а подекуди і просто безсенсовними. Помилки не завжди обходяться дорого, але їхні наслідки майже ніколи не можна повністю виправити, а що саме є помилкою часто буває абсолютно неочевидно. Іноді навіть умовно найкращі варіанти поведінки також передбачають покарання того чи іншого роду. Покарання за помилки постійно стають жорсткішими і накопичуються, і це демотивує пробувати те саме знову. Другий шанс доступний далеко не завжди, і це справді лише другий шанс, третього після нього чекати не варто.   “Туторіал” життя, якщо можна його так назвати, часом буває складніший за саме життя, але толку від нього мало – коли стаєш дорослим, розумієш: найважливіших речей у дитинстві тебе ніхто не вчив, натомість голова твоя забита якимись штуками, які буцімто корисні, але взагалі ніяк не допомагають у просуванні до будь-якої мети.

Якщо коротко, нема нічого дивного, що стільки людей постійно вдаються до ескапізму у відеоіграх, книжках, кіно, алкоголі тощо.

Отже, є три проблеми:

  1. Складність постановки хороших задач
  2. Гарантованість покарання за будь-які рішення
  3. Відсутність зрозумілих та дієвих порад щодо того, як досягати успіху в житті

Одразу ясно, що другу проблему вирішити не можна – для цього треба змінити світ, це неможливо. А от що стосується першої та останньої проблем, тут є варіанти.

Відсутність постійної нагадайки про те, що треба робити, я з 2005 року намагаюся компенсувати органайзерами. Перепробував десятки різних варіантів самоорганізації, став своєрідним експертом із тайм-менеджменту. Неодноразово консультував людей індивідуально і навіть читав групові тренінги. Зараз найбільша проблема – це розробка стратегічного плану. Як PR залежить в кінцевому рахунку від якості продукту, так і тайм-менеджмент залежить від якості поставленої мети. Стратегію дуже складно будувати, бо задля планів на 3-5 років і більше світ надто швидко розвивається, та і стабільність нашої країни ніколи не стимулювала довгострокове планування. Окрім того, потрібне глибоке розуміння власних бажань, можливостей, сильних сторін та недоліків. А як тверезо дати оцінку своїм недолікам і сильним сторонам? І ось тут ми доходимо до проблеми №3 – проблеми життєвих порад.

Мені дивно, чому справді критично важлива інформація передається суто індивідуально за щасливим збігом обставин і по крихтах: багаті люди іноді дозволяють собі коуча, бідні хіба можуть сподіватися на вдачу знайти мудрого вчителя. Але чому немає в університетах курсів із заповнення резюме і проходження співбесід? Чому немає у школі уроків зі вступу до університету (от просто: як зібрати і подати документи до різних видів вишів)? Чому нема ніде жодного довбаного курсу із того ж самого запитання про постановку стратегічної цілі в житті? Дітям читають курси сексуальної освіти, але не розповідають, як збудувати і зберегти стосунки, як взагалі ті стосунки знайти, якщо ти ненавидиш дискотеки. Довго вбивають в голови математику, але не вчать заробляти гроші, які ця математика має рахувати. А це набагато важливіше за дату початку Французької революції чи будову організму найпростіших. Є, звісно, купа книжок з релігійними повчаннями чи з історіями успіху успішних людей. Але будь-яка релігія насправді вчить бути богоугодним, а не щасливим. І будь-яка історія успіху – це вирваний з контексту приклад людини, стартові умови якої радикально відмінні від наших і досягнення якої 99,99% людей ніколи не повторять.

Вихід? Щось на кшталт The School of Life, але у форматі громадської ініціативи: тренінги для старшокласників від людей, які чогось досягли, але не є надто успішними чи надто старими. Важливо показати реалістичні моделі поведінки із перспективою на найближчі 10-20 років, а такі перспективи молодій людині складно вималювати, коли перед нею Славко Вакарчук, Джордж Сорос чи ветеран Другої світової. Потрібні люди, до рівня яких школяр принаймні в теорії може розвинутися крок за кроком – підприємці, менеджери, молоді музиканти і вчені. Вони поставлять перед школярами загальні запитання щодо їхнього подальшого життя і спробують допомогти дати на них відповіді.

Advertisements

4 thoughts on “Тренінги реального життя

  1. “Дітям читають курси сексуальної освіти” – насколько я знаю, в Украине таких курсов в школьной программе нет.

    1. По-перше, не додовбуйся до технічних дрібниць, не опускайся до рівня Шарія. Суть же не в сексуальній освіті, а у відсутності навчання будувати стосунки.

      По-друге, мені читали серію лекцій в школі зі статевого виховання. Читала їх дівчина, тому дівчата з тих курсів винесли значно більше, але суть в тому, що таке подекуди є.

      По-третє, на Заході сексуальної освіти з кожним роком все більше. Знову ж таки, а де курси влаштування на роботу? Де курси про вибір свого професійного шляху? Навпаки, політика така, що не треба вказувати людям, як жити – хай виростають і самі рішають, і самі собі вигадують смисл жизні. Ото звідти і високі показники самогубств.

      1. Насчет того, что школа не дает много полезных навыков для жизни, которые могла бы давать, согласен. Очень было бы неплохо давать ученикам практическую информацию, чтобы они лишний раз потом не набивали шишек. Кроме занятий по сексуальному воспитанию ( у нас в школе их вообще никаких не было)+ по тому, как строить отношения, я бы ещё добавил нормальное проф. ориентирование. Чтобы детям рельно рассказали о разных возможностях, о том, что можно сразу после школы поехать на бакалаврат бесплатно учиться за границу, что можно заняться бизнесом ( но сразу сказать про большие налоги и возможные трудонсти), про реальную ситуацию с рынком труда, рассказать реальные истории как успеха, так и провала выпускников разных специальностей, которые как нашли работу по специальности, так и не нашли ( последнее будет отрезвлять учеников по поводу ситуации с той или иной работой).

        1. Так я ж про те саме і говорю. Треба дати уявлення про потреби ринку праці, про переваги і недоліки різних варіантів розвитку, пояснити, як люди добилися успіху, але при цьому пояснити, що цей рецепт успіху може і не спрацювати знову.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s