Часто людина в депресії на свою голову має нещастя отримувати від оточення різноманітні стандартні і дуже популярні поради про те, що їй “просто треба зібрати сили в кулак” або “просто змінити кут зору і світ стане іншим”. На практиці зміна кута зору та збирання сил у кулак – це все геть аж ніяк не “просто”.
Ось цей комікс алегорично змальовує, наскільки корисними видаються такі поради депресивній людині:
Безумовно, ви скажете, що кульове поранення – це набагато серйозніша проблема за депресію, і ви, напевно, маєте рацію. Але давайте поміркуємо: що спільного у цих несхожих явищ? В обох випадках людина не може сама собі допомогти чи вирішити проблему “просто захотівши”. Вона потребує допомоги ззовні. Чи ви ніколи не думали, що якби людина справді була здатна “зробити зусилля” і самотужки позбутися депресії, то вона би вже давно це зробила без вашої “мудрої” поради? В тому і полягає складність депресії, що це не просто емоційна реакція, яка сама минеться (сильні емоції ніколи не тривають довго), депресія – це комбінація нав’язливих думок.
Коли кажуть “та ти просто накручуєш себе”, це частково правда: людина може надумувати проблеми там, де їх нема, чи перебільшувати трагічність того, що з нею відбувається. Але “накручування” здебільшого не є ані добровільним, ані усвідомленим, тому не слід ставитися до цього так, ніби людина просто вирішила вас подратувати. І не забувайте, що чужі проблеми вам можуть лише здаватися дріб’язковими та простими. Якщо ви самі хоч колись впадали в депресію, ви маєте пам’ятати, як сильно часом хочеться і наскільки важко буває взяти і змінити отой-таки кут зору, щоби цей дурнуватий світ став бодай трішечки стерпнішим.
Звісно, буває, що людина якось нібито виходить зі своєї екзистенційної кризи сама. Але це так видається тільки ззовні. По-перше, ви могли просто не помітити якогось стороннього фактору, який виник чи, навпаки, зник із життя нашого “пацієнта”. Навіть сам “пацієнт” може не усвідомлювати, що саме змінилося в його житті. По-друге, “пацієнт” міг просто зламатися: запас його емоційної енергії, який марнувався через депресію, остаточно виснажився, і наступила ота-таки зміна кута зору. Знов-таки, не з чиєїсь волі, а бо просто так склалися.
Але як тоді краще вчиняти із депресивним другом, якому ви щиро хочете допомогти?
Передовсім, дайте йому зрозуміти, що він не один.
Це як зупинка кровотечі при пораненні. Найперше, людині потрібна стороння увага. Проявлятися вона може по-різному: комусь треба виговоритися, інший потребує запевнення, що “все буде добре”, третій хоче практичної поради, четвертий – співчуття.
Щодо співчуття, я би радив бути обережним – друга треба пожаліти, а не запевнити у тому, як йому погано.
Так само, не варто впадати в протилежну крайність і применшувати проблему чи саму людину. Справді, часом треба показати, що “не ти перший і не ти останній, хто проходить через подібне”, але не зводьте людину до статистики. Проблема вашого друга, якою б типовою вона вам не видавалася, для нього зараз є цілим світом. І, заради Бога, утримайтеся від усіх цих розповідей про мільйони дітей Африки, які щодня гинуть від голоду і хвороб – це мало кого насправді заспокоює. Це надто далеко, надто абстрактно і вони там гинуть уже багато десятиліть. До того ж, логіка “а комусь іще гірше” заохочує зловтіху та претендує виправдати абсолютно усі проблеми, а це, погодьтеся, доволі підозріло.
Часом людині потрібна якась раціоналізація її проблем. Просте розпитування про причини і варіанти подальших дій, щонайменше, можуть “остудити” трагічність ситуації. Але не зловживайте і цим. Знову ж таки, депресія, горе і страх – штуки передовсім емоційні, не завжди їх можна загасити холодним аналізом. Окрім того, об’єктивна причина депресії може бути справді дуже складною і навіть невиправною – в такому разі в ній краще не колупатися, аби не зробити гірше.
Абсолютно шикарно, якщо причина депресії піддається подоланню і ви можете допомогти практично: запропонувати нову роботу, порадити гарного лікаря, позичити грошей тощо. Але і тут варто бути обачним – допомагати, а не долати проблему замість вашого друга, інакше у нього лишиться враження власної безпомічності, а у вас – більше відповідальності, ніж ви здатні переварити.
По-друге, покажіть людині перспективу.
Замість довбання про “зміну кута зору”, допоможіть його змінити.
Найправдивішим серед штампів-заспокоєнь є вислів, що “все минеться”. Справді так. Ідеться навіть не про самі проблеми, а про депресивні переживання через них. Рано чи пізно 99% невирішених проблем або зникають, або людина звикає із ними жити і перестає перейматися. Важливо показати людині оцю її “версію потім”, де вона вже змирилася, забула, де вона є старшою і мудрішою, де її турбують десятки нових і зовсім інакших проблем. Важливо показати нейтрально-позитивні картини майбутнього і підштовхнути людину до них прагнути.
По-третє, допоможіть відволіктися.
Потрібні хороші дистрактори, щоби розірвати порочне коло нав’язливих думок. Запросіть вашого друга на прогулянку чи у подорож, чи на якусь акцію, чи на свято, познайомте його з новими людьми. Запропонуйте якийсь новий вид діяльності, бажано щось ненапряжне і офлайн. Сходіть разом у кіно і потім обговоріть його, навіть якщо це не фільм, а суцільне лайно – висмійте разом бездарного режисера. Спілкуйтеся частіше на якісь відволічені взаємно цікаві теми.
Можна часом обійтися навіть порадою хорошої книжки, але найкраще – це взяти людину за руку і фізично витягти її в інакше середовище.
Особливо круто, як це не дивно, попросити про допомогу. Просіть вашого депресивного друга допомогти в тому, в чому він розбирається. Цікава робота відволікає дуже добре, але більше того – вона показує, що ця людина потрібна. Це краще за будь-які хвалебні оди. Також, відповідальність перед вами надасть життю вашого друга більше сенсу, а сенс жити далі – це найкращі ліки від депресії.
, , ,
Звісно, виведення людини із депресії потребує часу, терпіння і мудрості. Вам вирішувати, чи ви готові витрачати на когось свої зусилля. Одне я точно знаю – є люди, які їх справді потребують.
Дамітріанство 
Я лише хотів зазначити, що депресія є системною хворобою чи порушенням роботи організму. Тобто, вона має не тільки ментальні, а й клінічні симптоми і потребує лікування медикаментозного та допомоги психолога. Друзі не можуть просто так витягнути з системної депресії, в якій, схоже, ти і опинився.
Ось тобі трохи:
http://hyperboleandahalf.blogspot.com/2011/10/adventures-in-depression.html
Дійсно. Готовий закластись що підвищені барбітуратів та електрошок ще ніхто не радив.
Пропонувати гільйотну як засіб від головного болю – це завжди звучить круто, але чи воно справді вирішує проблему і якою ціною? Дмитре, якщо у тебе чи якихось твоїх друзів була колись депресія, чи пробував ти її лікувати електрошоком? Які результати?
Перепрошую за втручання – але іноді (я не знаю ситуації, та й не певна, про кого йде мова) медикаментозне втручання справді потрібне, хоча би для того, щоб людина змогла, хай штучно, хай на день “виринути” з цього стану, “ковтнути повітря” та зрештою просто спромогтися почути інших. Досвід не власний, але близьких.
Ну й звісно очевидно що самолікування у випадку медикаментів неприпустиме ні під яким соусом.
А у цілому поради повністю слушні. Якщовикористовувати аналогію автора – це й справді перша домедична допомога. Яка може врятувати життя, але не заміщає втручання професіоналів у важких випадках.
Як людина, яка має досвід вживання антидепресантів, можу підтвердити: вони допомагають вийти із затяжного депресивного стану самотужки, коли немає кому тебе підтримати. Однак це все рівно тимчасовий і потенційно шкідливий засіб. Ним не можна зловживати і він ніколи не замінить адекватного ставлення оточення.
Окрім того, антистресові препарати бувають дуже різні. Скажімо, барбітурати з електрошоком, який так спішно запропонував тут Дмитро, – це аж ніяк не те, що потрібно людині в депресивному стані. З таким самим успіхом можна радити лоботомію будь-кому, хто відчув хоч раз у житті тривожність.
Крім антидепресантів, є купа цікавої продукції, яка за умови правильного розписування лікарем (час, кількість, схема поєднання) може дати цілком хороші результати. Проте лише у випадку, коли людина усвідомлено ставиться до прийому таких препаратів. Маю особистий досвід – після місячного курсу всякі там пічалі не пройшли остаточно, але мозок звик до них ставитись інакше, тож далі зміг сам їх подолати.
Я б посперечалася з тобою щодо універсальності цих поглядів. Як на мене, депресія – більш індивідуальний, ніж універсальний стан, у кожної людини минає дуже по-різному і так само дуже по-різному вирішується, навіть на рівні свідомості. Мою версію депресії, наприклад, твій пост виключає))
У якийсь момент я цілком усвідомлюю факт її наявності (можливо, не глибину, але сам факт) і точно знаю, що будь-які намагання ззовні зроблять лише гірше. В такі періоди мені найкраще відгородитися від усіх, пірнути до самого дна, довести себе до такого стану, коли або випливаєш, або тонеш. Інакше не буває, а будь-яка “допомога” з боку інших – це стріла, націлена в мене, це палка в колесо, яка не дозволяє скотитися вниз і пошвидше з цим усім закінчити. А тому за такі палки я можу дуже сильно покусати. Якщо немає відчуття дна, то що фільми, що книжки, що увага – вони всі проходять повз тебе, крізь тебе, але нічого не залишається, а ти далі дивишся у вікно і в якийсь момент помічаєш, що немає нічого: ні думок, ні бажань, ні прагнень, і далі хочеться заритися подалі від усіх, щоб тільки тебе не рухали. Можливо, нагляд за фізичними факторами теж потрібний, харчування, сон тощо, але часто я позбавляю себе і цього, якщо мені так краще на той момент.
Так що складна це штука. У моєму випадку віддатися їй – справді цілком свідоме рішення. В інших ні. Все залежить, чим людина керується і що на неї найбільше впливає.
Твій приклад тільки підтверджує мою основну ідею в записі, що депресія не є чимось, чого можна позбутися “просто захотівши”, адже ти описуєш досить непростий спосіб виходу з неї.
Те, що цей спосіб не потребує стороннього впливу – ну то так, люди різні. Більше того, я навіть усвідомлюю, що в світі є такі люди, яким допоможе не співчуття, а встряска, може навіть крик. Але серед тих, кого я бачу навколо, таких людей – мізерна меншість. Натомість я бачу дуже багатьох, кому справді потрібне адекватне добре слово і дружнє ставлення.