2014

Новорічний настрій присутній, але якийсь не дуже він святковий – щось ближче до стилю Діккенса, враження скромного і вистражданого свята посеред чуми. Рік, що минає, був дуже важким і неприємним. І це не лише через війну і навіть не через курс валют.

З одного боку, цей рік був сповнений потрясінь, з іншого – це було одне суцільне, тягуче, виснажливе очікування. 2014-ий став роком розчарувань і передовсім розчарувань у собі, у своїх силах, своїй цінності. Це був рік опускання рук і гніву на усе суще через відсутність сенсу робити будь-що, окрім опускання рук. Головна емоція-2014 – обурення тим, як по-дебільному влаштоване життя в принципі, а надто – життя в Україні.

Слава Богу, ситуація дещо змінилася перед зимою, з’явилися нові можливості, у суцільній темряві прояснилися окремі промені світла. Саме про ці мерехтливі “промені” я постараюся написати далі.

Я не буду повторювати минулорічні номінації. Попередні роки було легко поділити на якісь позитивні категорії на кшталт “свято року” чи “людина року”, цього ж разу я відчуваю, що рубрика невдач може з’їсти надто багато місця. Та і більшість (відносно) хороших подій були затьмарені гігантськими “А Л Е”. Проте мені хотілося б запам’ятати щось добре про 2014-ий. Якщо бажаєте, це вправа з позитивного мислення.

Самоусвідомлення

Передовсім, радує, що я таки зміг виконати головне стратегічне завдання цього року – зрозуміти, ким я є і чого я хочу. Я розібрав себе на цеглинки і вибудував їх у своєрідну конструкцію, де одні якості та цілі мають пріоритет над іншими. Це не означає, що я знайшов усі відповіді на усі питання чи створив якийсь універсальний план, але із самоусвідомленням прокидатися значно легше, ніж без нього.

Голум

Минулої зими мій спільник Владислав Бурбела запросив допомогти у творенні короткометражки за мотивами “Хоббіта“. Ролик планувався як потенційна реклама одного з магазинів настільних ігор. Ми отримали нагороду міжнародного конкурсу Shot in 60 Seconds, хоча так і не здійснили продаж.

Харкову 360 років

Цьогорічна породож до Харкова ознаменувалася початком війни на Сході. Пам’ятаю, як ми тоді сиділи за святковим столом, ніби біла інтелігенція напередодні вторгнення більшовиків. Чи могли тоді всі ці люди всерйоз повірити, що дехто з нас буде воювати в АТО? Менше з тим, я люблю Харків і я радий, що маю там друзів, які можуть цікаво розповісти про це місто.

Вибори до Київради

Про те, що я найкраще умію робити із найбільшим задоволенням у цьому житті, мені нагадали місцеві вибори у травні. До мене звернувся давній друг і попросив допомогти в організації кампанії для його батька. Після півроку роботи в новинах робота на кампанії стала ковтком свіжого повітря: я їздив по місту, вирішував різноманітні справи, а вдома створював оригінальну і свіжу політичну програму. Побільше би таких робіт в майбутньому.

Школа фантастики

Найкращою несподіванкою літа стало запрошення від давніх друзів до участі у фестивалі “Школа фантастики” клубу “Букмоль”. Я прочитав лекцію про відеоігри як мистецтво і послухав декілька лекцій інших учасників: про мальовані історії, про міф, про Толкіна та Льюїса – це все було супершикарно. За цілий рік я майже ніде не почувався більшою мірою у своїй тарілці. Я сподіваюся, що колись ця фантастика продовжиться і що мені в ній знайдеться місце.

Школа журналістики

Проект Дмитра Раімова “Свободная школа журналистики” виявився для мене цінним передовсім як привід для розмов і обміну думками з друзями. Це дивно, але завдяки відвідуванню лекцій про журналістику, я зміг дізнатися більше про економіку та політичний менеджмент. За браком часу я не встиг ще скористуватися усіма принадами тусовки, яку формує Раімов, проте ці заходи варто частіше відвідувати бодай просто заради того, щоби було про що поговорити і що обдумати.

PhD

Рік без Могилянки був безрадісним, але повернення до Альма-Матер залишило бажати кращого. Я успішно вступив на аспірантуру – це було одне із моїх стратегічних бажань. Я пишався своїми результатами на іспитах, але на моїй рідній кафедрі політології мені (принаймні поки що) місця не знайшлося. У якості наукового керівника мені дали єдину людину на кафедрі, з якою мені об’єктивно важко спілкуватися. До того ж ця людина перебувала у від’їзді у найвідповідальніший період – період затвердження тем кандидатських робіт. Мою тему на захисті повністю розбили і навіть натякнули, що речі, з яких я виходжу і на яких базуюся, є науково недоведеними і взагалі ненауковими. Академічна відпустка дасть мені змогу сформулювати іншу тему і краще підготуватися до самостійного написання роботи, хоча поточний стан речей змушує мене задуматися if this is my battle at all?

DW

Мабуть, неправильно буде сказати, що запрошення на півроку на роботу в Німеччині було несподіванкою, адже це я подавав резюме і старанно виконував тестове завдання. Проте всерйоз я не сподівався, що мене візьмуть, і геть утратив віру, коли дізнався, що конкурс на місце – не менше 20 осіб. Але якось я таки переміг, зібрав і подав документи, і ось я сиджу і чекаю на візу. Безсумнівно, це найсвітліша перспектива за останні два роки.

Політека

Досить неочікувано і майже одночасно із DW мене запросили до участі в новому медіа-проекті в Україні. Поки не розкриватиму деталі, оскільки ще дуже багато питань технічного характеру лишаються невирішеними. Проте, якщо все піде за планом, уже в січні ви побачите перші результати нашої роботи 🙂

Як бачите, є чому радіти. Але я би нікому не побажав пережити такий рік. Окрім згаданих подій-“стовпів”, справді приємні пригоди можна перелічити на пальцях рук, а поза ними – взагалі суцільний морок. Здається, за цей рік я остаточно втратив здатність розслаблятися.

Традиційно, далі я висловлюю вдячності тим, хто “зробив” мій рік. В силу обставин, цього разу я дякую тим, хто допоміг його пережити – цих людей постійно триматиму у молитвах.

Дякую своїй дружині за наполегливе наповнення сімейного бюджету та зміну кута зору.

Вдячний УНІАНу – без цієї роботи я не мав би нинішніх перспектив.

Щиро вдячний компанії “Одісей”, за допомогу словом і ділом у найнезрозуміліших ситуаціях.

Дякую друзям, яких довго не бачив, але які зберегли про мене добру пам’ять і готовність до співпраці.

Вдячний названим у цьому тексті, опосередковано згаданим і не згаданим спільникам – вдячний за те, що вони є.

Хай для всіх нас 2015-ий рік буде кращим за рік, що минає! Справді набагато кращим.