Das Überleben

Ви знаєте, скільки вартує вижити в Німеччині? Хха! От померти посеред ситої та соціально влаштованої Європи з голоду – ось це безцінно!

Десятки цілком достатньо, щоби вижити.
Десятки цілком достатньо, щоби вижити.

Моя подорож до Німеччині – це не лише випробування, чи зможу я освоїтися у іншій країні, і це не лише випробування, чи зможу я, нарешті, стати нормальним журналістом. Це ще і випробування, чи зможу я сам нормально вести побут. Мої близькі, напевно, очікують, коли я розплачуся, але ні, того не буде! Я граю у крутий симулятор виживання із прикольною графікою та брєдовим сюжетом.

Звісно, вести побут непросто. Насамперед, бракує досвіду абсолютної самостійності. Так, бувало, я лишався сам на тиждень чи на місяць, але це все було вдома у Києві чи у родичів, де мені лишали на пару днів готову їжу, де я знав усі шафки в домі та усі магазини поблизу. Ніколи раніше не було, що треба з нуля закуповувати і готувати, коли щодня година йде суто на вивчення якогось нового магазину і цін у ньому, коли тобі буквально тупо не вистачає однієї каструльки, але купити її ти зможеш хіба за два тижні.

О так! Магазини! Жінки свято впевнені, що для чоловіка найбільша кара – це зварити щось чи помити посуд. Але особисто для мене найтяжчим завжди було ходіння по магазинах (по будь-яких). Оця мука вибору між кількома варіантами, серед яких часом немає жодного однозначно привабливішого. Але ще гірше від того, що треба пам’ятати, що у тебе там, в холодильнику, вдома, коли ти тут, в магазині. І автоматично треба планувати на декілька днів наперед, що ти будеш робити із оцією чи отією їжею. В Німеччині магазини справді не працюють в неділю, багато що не працює навіть в суботу, тому планувати треба дуже ретельно. Я маю чималий досвід важкого вибору і неабиякий талант планування, але коли доходить до покупок, це просто перегрів моїх здатностей.

Задача ускладнюється тим, що витрати на кожну покупку треба обережно дозувати. Я маю обмежений запас коштів і не маю гарантії, коли саме я отримаю свій перший аванс, а відтак і не знаю, на скільки днів я свої кошти маю розтягнути. Я так ще ніколи не жив. Я жив, коли було мало грошей і треба було економити, заміняти гречку пшеничкою, а шоколад брати дешевший і оптом, але я ніколи не жив так, що от всі гроші можуть просто закінчитися взагалі і ні в кого буде позичити.

Словом, гра за кількома столами, де треба водночас бути героєм (грати роль справного журналіста), робити моральний вибір (дистанційно управляти своїми справами в Києві), а до всього ще й турбуватися про своєчасне харчування, підтримувати своє здоров’я тощо. Натурально симулятор виживання!

Щодо цін. Задля адекватного сприйняття закликаю будь-які суми, що я назву, не множити на актуальний курс гривні, а ділити на суму середньої зарплати. При середній зарплаті чистими у 2100 євро, харчування однієї людини на день нескладно вкласти в 10-15 євро (це з якимсь йогуртом, із чимось м’ясним, із солодощами). Скажімо, ось учора я купив 3 кіло картоплі за 1 євро. В теорії, адекватне харчування складає гарантовано до чверті місячної зарплати. Порівняйте з Україною, де на початку минулого року офіційна середня зарплатня складала 5000 грн, але при цьому на їжу йшло не менше половини заробленого.

Однак, за відносно дешевого харчування, в Німеччині дуже дорогий громадський транспорт. Квиток в один кінець (який, щоправда, дозволяє робити пересадки без доплат) вартує майже 3 євро – в деяких кафе за такі гроші можна пообідати. Купити проїзний – це не просто зекономити, а буквально врятуватися від тієї-таки голодної смерті. Скажімо, місячний проїзний окупиться вже за 33 поїздки (в Україні – аж за 48).

Так, принцип “купуй більше – плати менше” у Німеччині працює значно краще, ніж в Україні. Скажімо, акційна двомісячна передплата на щотижневик Der Spiegel вартує приблизно як три випуски (а отримуєте ви, фактично, вісім). Згадую наші українські “акції”, що переважно зводяться до обмотування двох одиниць товару жовтою стрічкою “знижка”…

В Україні ви можете скласти враження про асортимент 90% магазинів, якщо зайдете в будь-який супермаркет. У Німеччини все геть інакше. Тут є реальний ринок. Скажімо, я зайшов у Rossmann, у LIDL, потім у REWE і Kaiser’s. У Rossmann обмежений вибір харчів, зате вдосталь усілякої побутової хімії та засобів гігієни. У LIDL є свої телефонні пакети, хоча в цілому – дуже типовий супермаркет. У REWE дуже багато харчових продуктів власного виробництва і є програма лояльності. У Kaiser’s найбільший вибір нарізних сирів та ковбас. Звісно, багато товарів схожі, але, скажімо, творог скрізь різний, кока-колу не завжди можна знайти. Вибір алкоголю в одному місці складається із трьох банок, в іншому – є цілий відділ, де отих трьох банок нема. Ціни також різняться, часом лише на кілька центів, але тут за 30-50 центів можна купити маленький йогурт або пляшку води. Тобто є сенс економити і рахувати копійки.

І ще, тут в магазинах часом трапляється дуже зручна дрібничка – поруч із ціною за упаковку товару пишеться, скільки вартує умовний літр/кілограм або 100 грамів. Це помітно полегшує мої страждання в ході покупок.

Про телефонний зв’язок важко щось сказати, оскільки я так довго чекав його активації, що навчився жити без нього. Та і нема особливо з ким тут говорити. Мобільний Інтернет є і 300 смс, і ця радість вартує 8 євро в місяць.

Ну що ж, наступне завдання – дожити до зарплати 🙂

Advertisements

11 thoughts on “Das Überleben

  1. В таких ситуациях всегда пытаюсь найти местных украинцев и прошу помочь разобраться с бытовухой. В Таллине вообще было смешно, потому что язык совсем непонятный и даже на ассоциациях не выехать. Поэтому пришлось перепробовать все виды готовых салатов и я до сих пор не понимаю из чего они были. Алсо, эгоистично могу порадоваться, что если меня когда-то возьмут в DW (наверное нет :), то мне будет к кому обратить за подобной помощью в Бонне 🙂

    1. Я взагалі планую за вихідні накатати сиру версію власного гайду “Як переїхати в Бонн” і запропонувати в понеділок своєму шефу ту штуку доопрацювати і давати майбутнім співробітникам, бо та офіційна поміч, яку я отримав… могла бути кращою.

      Щодо місцевих українців – про це ще напишу. Не все так просто, я б сказав.

      1. ( = нагадалося власне життя там ( =
        до речі – найдешевший там саме лідл – він так майже і позиціонуються, зато в реве найкраща якість

        1. Схоже, доведеться таки ходити в ЛІДЛ, бо рекомендований багатьма Альді має доволі обмежений вибір, а деякі товари там (зокрема, морква) навіть дорожчі, ніж у Реве 😦

  2. нещодавно читала у блозі однієї жінки, що живе в Берліні, що в Німеччині дуже популярні ініціативи фудсейвінгу, коли магазини та заклади віддають їжу безкоштовно, тому що в неї офіційно скоро виходить строк придатності. і багато німців, які не мають проблем з грошима, їдять цю їжу і беруть собі і привозять з відповідних точок, бо навіщо платити більше. Цікаво, це тільки у великих містах чи скрізь таке є у вигляді філософії ставлення до надлишків?

    1. Сподіваюся, до такого мені опускатися не доведеться, але суто із цікавості я би хотів розібратися в цій історії. Треба більше часу, щоби зрозуміти тут багато речей.

      Що ж до розмірів міста – про Бонн важко сказати, чи воно велике. З одного боку – пафосний статус “федерального” міста, колишня столиця, багато урядових і просто визначних установ. З іншого боку – тут менше півмільйона жителів і невисокі будиночки. Я би не назвав Бонн великим за розмірами.

      1. стосовно “опускатися” тут мабуть у нас із європейцями таки різна психологія. я відчуваю з цього приводу те саме, але що мене здивувало у тому блозі, що там навіть забезпечені люди не сприймають це як “опускатися”, а навпаки, вважають себе мега-екологами та рятівниками надлишків.

        1. Я згоден, що їжу (та і взагалі, всі ресурси) треба використовувати раціонально. Просто що… ти розумієш, це ніби як благодійність, майже гуманітарна допомога. Я хотів би думати про себе, як про людину в не настільки жахливому становищі 🙂

  3. Я сподіваюся, ти знаєш про корисність таких речей, як “список” і “магніт”) Ну або “скоч”) Я колись пробувала вішати на холодильник з двома колонками, в одній писала, що в мене є, а в іншій, що треба купити. А потім знімала його для закупів на тиждень уперед.

    1. За тролінг не дякую.

      Звичайно, я веду списки. Ти ж знаєш, який я впорядкований. Тільки от коли у тебе в одній руці список, а в іншій – корзина, бракує третьої руки, щоби взяти товар із полиці 🙂

      Якщо ж серйозно, проблема не в списках, а в знанні альтернатив, які є в магазинах. Скажімо, в Києві я (гарантовано) як ішов додому, заходив за зернистим творогом. Бо я постійно його їм, я знаю, що це смачно, відносно недорого, надійно за якістю. Тут я обійшов три супермаркети, щоби знайти щось віддалено схоже на такий творог. І так по більшості пунктів – щось занадто дороге, чогось просто немає в наявності і я не знаю, чим його замінити, щось я не наважуюся брати до зарплати, бо сумніваюся, наскільки воно ситне і смачне.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s