Німеччина остаточно завмерла на великодні свята – Великдень тут 5-го квітня. Вчора я зробив закупки на 4 дні вперед, оскільки знаю, що тутешні вихідні – це катастрофа. Майже нічого не працює, крім базових служб на кшталт громадського транспорту.

OsterHase

Оскільки я працюю на Великдень, то до церкви сходити не зможу. Однак минулого тижня вдалося таки вибратися на Вербну неділю до лютеранської кірхи, з якої мені раніше надходило запрошення.

“Чужий монастир” із “зеленішою травою”

Німецькі лютерани – ліберали. При вівтарі з пастором служила дияконеса, і читання з Біблії виголошували жінки. В усьому іншому компоненти служби нагадують ті, до яких я звик в УЛЦ. Гімни чергуються із феноменальними хоралами, яким підспівує весь величезний зал. Була проповідь. Причастя не було. І замість того, щоби люди приносили до церкви зелене віття, кожному з прихожан його видавали при виході з церкви.

Palm 2

У великому залі з органом та височенним вівтарем зібралося не менше 300 осіб. Коли пастор запросив дітей до благословення, заграв гімн і лише під кінець усі діти дійшли до вівтаря із найвіддаленіших закутків храму. Я далеко не все розумію німецькою, однак цілком було ясно, що пастор розповідав історію про в’їзд Христа до Єрусалиму. Для наочності до зали навіть завели справжнього віслючка, з яким діти потім і пішли на біблійний урок.

Lutheran

Якщо хоча би половина церков Німеччини наповнені в неділю так, як ця, я готовий сказати, що в Європі проблеми секуляризації немає. І вже точно православним тут нема чого розказувати про “бездуховність”. Звісно, для мене лишається відкритим питання, що саме вони проповідують, оскільки низка історій із тотальною критикою пасторів, що дозволяли собі якось критикувати інші релігії, мене дуже насторожує.

4 a. m.

Сьогодні була моя перша зміна на 6:00. Щоби дістатися до роботи вчасно, я прокинувся о 4:00. Так рано я, мабуть, ніколи в житті не вставав. Це зовсім не те саме, що їхати на УНІАН на 7:00. Хоч я і спав у “найпродуктивніші години” (з 22:00 до 4:00), рівень адекватності у мене цілий день нижче норми, а після роботи я прийшов і на дві години завалився спати. Словом, брехня все це про вкладання до півночі.

Nacht

Прийшов у офіс затемна, коли тут не було нікого, крім охоронців. Перші 15 хвилин я думав, що щось наплутав і дарма взагалі прийшов. Слава Богу, незабаром підійшла редакторка і почалася робота. Справжня, серйозна робота, коли я, фактично, сам на стрічці і від мене залежить робота сайту, щонайменше, половину робочого дня. Можна сказати, це взагалі був перший день серйозної роботи.

Через досвітній поспіх я забув, що почалися святкові дні і їдальня на роботі не працює. Забув узяти їжу з дому. Покладався на гостинці нечисленних колег, які сьогодні також працюють, а ще – на сендвічі з автомату в коридорі. Щось вихідні мене надто розслабили і я забув про необхідність виживати 🙂

Релакс і затворництво

Вийшовши з роботи, пройшовся вже звичною стежкою через парк. Вперше після урагану Ніклас, що трапився у вівторок, вийшло яскраве сонечко, а люди скористалися вихідним днем і наповнили собою парк. Бігунів і велосипедистів, дітей і собаководів побільшало в десятки разів. Пари усіх вікових категорій гуляють серед тих самих диких гусей і перших весняних квіток.

Kamille

Новій робочій зміні передували декілька вихідних. Перші справді вільні дні року, коли я міг дозволити собі нічого не робити, цілий день провести в піжамі просто кушаючи і граючи у відеоігри або переглядаючи “Декстера”. Ледь пригадую скільки разів за минулий рік я міг собі дозволити таке в Києві.

Зазвичай мене страхає, коли я собі дозволяю таке ледарство. Та і багато з вас, дорогі читачі, напевно би сказали, що я марную свій час: “як же ж так, а чого ти не поїхав у Париж?”. Однак, поспостерігавши за німцями і за своїми колегами тут, я згадав, що одна з основних відмінностей європейців від нас – це життя без напрягу. І це не просто наслідок ситості тутешнього суспільства. Це такий підхід до вирішення проблем – банальне їх нероздування, коли вони є, і непридумування нових одразу щойно попередні скінчаться. Ніхто не істерить ані на роботі, ані на вулиці. Ніхто нікуди особливо не поспішає та не жене інших. Ось хазяїн квартири, яку я винаймаю, вже п’ятий день ігнорить мої дзвінки та повідомлення, що я хочу йому заплатити за наступний місяць. Тут справді починаєш розуміти, що таке “жити за власним годинником”. Можливо, тут я нарешті розвантажу свій troubled mind.

Advertisements