Викидаю останню упаковку від українських продуктів, яку привіз із собою. Це були спагеті «Чумак». Чогось довго не хотів їх варити, готував німецькі харчі. Може, справді не хотів розлучатися із частинкою України, хай би як смішно чи патетично це не звучало. Попереду три кіло німецької картоплі.

Abendbrot

Маю визнати, я перегнув палку, коли сказав, що на їжу потрібно близько 10 євро на день. В середньому я витрачав до 45 на тиждень. За березень вклався в 200. І це, знову ж таки, без якоїсь надто старанної економії, але без врахування побутової хімії, проїзду і пари походів у піцерію чи кав’ярню.

Дехто витрачає менше. Якщо справді не насідати на м’ясо і солодощі, 150 євро – цілком реалістична цифра. Однак іще менше, як на мене, це вже надто складно. Тим паче, із тутешньою зарплатою нема великої потреби влаштовувати над собою експерименти.

Продукти в Німеччині мало чим відрізняються від українських. Гречки поки так і не знайшов, не знайшов свого улюбленого зернистого творожка. Колеги радять з’їздити за цими речами у “російський магазин” на іншому кінці міста, але я поки нормально обходжуся. Все інше – те саме і таке саме, як у нас. Хіба що загалом у них не надто розмаїтий вибір. У більшості магазинів лише два-три види молока, шоколад у багатьох марок майже ідентичний на смак, у найближчому до мене магазині нема холодильника з рибою, натомість багато холодильників з овочами та піцою.

Від покупки до спливу терміну придатності зазвичай досить небагато часу. Або продукти в принципі мають короткий термін, або вони продаються незадовго до його закінчення. Скажімо, місцеву традиційну страву швидкого приготування Maultaschen уже тричі купував за тиждень чи два до прострочки, і це при тому, що ця страва дуже нагадує наші вареники і мала би довго зберігатися. Але часто харчі не псуються і після того, як термін спливе. Скажімо, хліб у мене лежав мало не на тиждень довше і не зацвів. Велика удача, якщо порівнювати із українськими хлібинами.

Як пише одна відома блогерша, у Німеччині (принаймні в Берліні) є ще така штука, як фудшерінг. І складається враження, що якщо в неї записатися, то можна взагалі забути про витрати на їжу. У Бонні мені про це поки ніхто нічого не казав, але я іще пошукаю.

Подорожі, послуги та різне

Сьогодні сходив у турецьку перукарню в центрі Бад Годесберга. Мене підстригли шикарно і швидко за 10 євро. Дорожній фен, який я собі купив пару тижнів тому обійшовся дешевше 🙂 лише 7 євро. Усілякі інші побутові штуки для догляду за собою та за одягом і домом можна закупити за двядцятку – цього вистачить і на шампунь з гелем, і на мило, і на пральний порошок, і на мийний засіб і ще на всякі дрібниці.

У господарів моєї квартири є невеликий магазин ортопедичного взуття. Складно сказати, наскільки там показові ціни, але за ті самі 150 євро можна купити пристойні туфлі. Тему одягу також іще досліджуватиму в подальшому.

Господарі сказали, що за електрику я заплачу в самому кінці проживання. За їхнім досвідом мені це обійдеться в приблизно 30 євро на місяць. А споживаю я менше 100 кВт/г. Нічого не можу сказати

До лікарів, слава Богу, поки ходити не доводилося, як і не доводилося купувати якихось ліків. Сподіваюся, що питання з медоглядами зможу закрити за найближчої подорожі до Києва на вихідні. Ціни на таку подорож дуже стрибають мало не щодня, втім, здається, у 300 чи навіть 200 євро реалістично можна вкластися.

І ще раз про повсякденний транспорт. 90 євро коштує звичайний проїзний по місту, близько 8 євро – квиток до Кельну. Міжміські подорожі можна здешевити, якщо купувати групові проїзні на день. Кінцеві витрати залежать від того, як далеко ви живете від центру і від роботи і чи можете, як я, замінити більшу частину поїздок ходінням пішки.

Отже, щомісячні поточні ваші витрати без оплати за житло, одяг, ліки та розваги у вас мають легко вкластися у 400 євро.

Податки

В Німеччині комунізм. В сенсі, що тут прогресивне оподаткування was taken to the extreme. Моя зарплатня за п’ятнадцять робочих днів у березні була у 4,5 рази більшою за зарплатню за три дні в лютому. А мала би бути в 5 разів більшою. Тобто навіть на таких невеликих сумах я вже віддав на пару відсотків податків більше.

Мій досвідченіший колега на DW зауважив, що оплата за 12 і за 20 днів по грошах мало різниться. І це мене добряче спантеличило. Тобто, умовно кажучи, є певна “скляна стеля”, вище якої у фінальній сумі можна стрибнути хіба що заробляючи десятки і сотні тисяч. І страшно уявити, який відсоток піде на податки в такому разі.

Ні, звісно, тут, в Європі, на податки гроші віддавати не шкода. Нема враження, що який-небудь кум Штайнмаєра витратить їх собі на яхту чи на скупку старих заводів. Але, з іншого боку, чи не демотивує така система розвиток?

Advertisements