За день до відльоту до Києва прочитав лекцію про Україну для членів організації JEF (Молоді європейські федералісти). Ці хлопці і дівчата сподіваються, що колись ЄС перетвориться на федерацію, подібну до США, хоча й цілком усвідомлюють усі складності на своєму шляху.
Загалом прийшли семеро слухачів. На моїй лекції були присутні і люди, що були вперше, тому я сам попередив їх, що все, що я розповідатиму, може не мати взагалі нічого спільного із тим, чим JEF займається зазвичай.
Я мурижив німців дві з гаком години.
Спершу розповів про різні частини України і чим вони соціально відмінні. З одного боку, я пояснив відмінності історичних шляхів Галичини й Донбасу, з іншого, підкреслив, що мовне питання є спекулятивним і бути російськомовним – ще не означає бути росіянином.
Потім виклав історію ще з часів Київської Русі. Знаю, звучить страшно, однак насправді це була для мене неочікувано компактна частина виступу. Я спробував донести думку, що Москва, по факту, розвинулася завдяки занепаду Києва через монголів. Частину історії я розповідав показуючи гривневі купюри, фактично, доповнював грішми відсутні в моїй презентації сторінки історії. Це моя фішка в розповідях іноземцям про Україну – гроші завжди оживляють розмову 🙂
Радянський Союз я змалював як пекло на землі. Розповів тут і про прадідів своїх, яких “розкуркулювали”, і про Голодомор, і про злочини під час і після Другої світової, і про Чорнобиль з першотравневою демонстрацією. Хай знають правду про соціалізм!
Потім було роз’яснення про наших олігархів та наші революції. Тут слухачів особливо зацікавило наскільки революції справді були народними і як я ставлюся до чуток, що вони були інспіровані ЦРУ 🙂
Серед інших речей, якими німці переймалися – рівень підтримки націоналістів у суспільстві. Це дуже болюча тема для них і межа між нацизмом та патріотизмом у них вельми розмита. Справді буває шкода німців, оскільки через переступи нацизму навіть багато слів на кшталт “Батьківщина” (Vaterland) у них вважаються, м’яко кажучи, дурним тоном. Звісно, я пояснив, що націоналістичні сили не набрали на попередніх виборах до Ради і 4% сумарно.
Звичайно, моїх слухачів дуже турбувало, чим все це може закінчитися. Я сказав, що найімовірніший варіант – це заморожений конфлікт, подібний до багатьох інших, створених Росією, а також СРСР ще за часів Холодної війни. Щодо подолання проблеми, я чесно зізнався, що рішення не знаю. Можливо, миротворчий контингент міг би якось виправити ситуацію – принаймні це найреалістичніший варіант, однак навіть він юридично дуже складний і тривалий у реалізації.
Мені зазвичай важко достеменно оцінювати емоції інших людей, однак хочеться вірити, що німці сміялися над моїми жартами не тільки із ввічливості. Також, сказали, що порівняно з тим, що вони чули про Україну від інших людей, у мене багато оптимізму… це у мене-то! Взагалі, з тих запитань, які мені задавали після виступу, я зрозумів, що німці більш освічені та поінформовані про Україну, ніж очікувалося. Один зі слухачів відвідував Одесу у 2008 році і читав про Голодомор. В принципі, здається, ані козацькі часи, ані навіть історія Київської Русі не була для них чимось геть новим. Хто б міг подумати!
Побачимо, що наступної зустрічі молоді єврофедералісти розкажуть про свою велику політичну справу.
Дамітріанство 
А в каких твоих словах ( я так понимаю, ты сделал некий прогноз) они увидели оптимизм? Про замороженный конфликт?
Скорее они увидели оптимизм не в том, что я сказал, а в том, как. Я пытался подшучивать обо всем – даже о Чернобыле, сказали им, чтобы садились от меня подальше, поскольку я могу “фонить” 🙂 Это, скорее всего, и создало впечатление оптимизма. В целом, я считаю, что я не сказал абсолютно ничего оптимистического, разве что – после революции во власть попало некоторое количество молодых людей с хорошим образованием либо иностранцев.
Дуже цікавий ваш досвід виступу перед єврофедералістами. Але я чула таке твердження, що німці скептично ставляться до нашої революції та війни з Росією. Це в лекції з їхнього боку якось проявлялося?
P.S.
Щодо нових людей в політиці, можу з впевненістю сказати, що дехто із них явно лобіює чиїсь інтереси. Але і ті котрі не лобіюють інтереси не можуть нічого зробити, бо система фактично не змінилася. Скажу явний приклад: Уряд висвітлював зміни в податковому законодавстві в сторону зменшення кількості податків, по факту це виглядає зовсім по-іншому – кількість податків зменшилася, але більшість із бувших податків перейшли в рентні платежі. Тепер получається, підприємство “Х” платило податків “n”, а зараз виходить платити туж саму суму “n” . Всі зміни є аморфними, вони декларуються тільки для ЄС, МВФ та інших кредиорів. Таке враження, що країну “ведуть не туди”.
Дякую за запитання.
Скепсис був тоді, коли я сказав, що революцію частково підтримали і спонсорували олігархи, однак тут я підкреслив, що революцій, які не підтримувалися би елітами взагалі і взагалі ніяк не організовувалися хоча би трохи згори – не було.
Скепсис, як на мене, сильно проявляється в оцьому запитанні про ЦРУ. У світі процвітає антиамериканізм і в ЄС, в Німеччині він проступає часом навіть серед інтелектуальних кіл.
Щодо оптимізму і успішності реформ – я маю вдосталь доказів з різних сфер, що реформи йдуть таки “не туди” чи не йдуть взагалі. Однак я намагався звучати оптимістично перед аудиторією, бо просто “тужити над долею України” – це вже занадто перевірений шлях в нікуди.
Коли я вперше побувала в домі одного з наших друзів у Відні, який є лікарем, і побачила в нього на полиці енциклопедії німецькою мовою на кшталт “Історія козацтва” і “Історія скіфів”, або “Колонії Причорномор’я”, я теж здивувалася))
А от з націолізмом складно. В Австрії постійно проводяться заходи на тему боротьби з неонацизмом, навіть партії на виборах до студентського самоврядування часто містять пункт “боротьба з неонацизмом серед студентів”. Але за 14 років візитів сюди і 4 роки проживання я ще не чула про жодного нациста або жодну подію, яка б свідчила про їхню присутність. Натомість у списку партій до того ж самоврядування цього року було дві, які містили у своїх заголовках “комуністичні”. А після курсу з економічної соціології я зрозуміла, що в австрійців узагалі в голові не вкладається, що таке комунізм і яким чином можлива відсутність приватної власності.
Пічаля… це лівацтво треба викорінювати якось. Я навіть не знаю, що гірше – люди, які знають, як його використати для свого цинічного заробітку (грабунку всіх, хто реально щось виробляє і утисків усіх, хто здатен на щось корисне), чи всі ці європейські ідеалісти, які гадки не мають, що таке справжній комунізм і яке це пекло.
А щодо нацистів – у мене навіть тут, у Вілленфіртелі, в дорогому районі, половина стовпів заліплена якоюсь антифівською фігньою. Натомість я ще жодного разу не бачив нічого праворадикального: ні наклейки, ні графіті. Хіба що одного разу бачив чувака, вдягненого за стилем як скінхед. І то не факт, це міг бути антифашист – їх від нациків чорта зо два відрізниш.