Я таки вибрався на недільну службу. І не просто на службу, а до громади, що є сестринською по духу з моєю рідною Українською лютеранською церквою (УЛЦ). Це громада SELK (Самостійна євангелічна лютеранська церква), яка знаходиться на іншому кінці Бонна і до якої я ніяк не міг доїхати цілих три місяці.
Меса відбулася у невеликій переважно дерев’яній будівлі зі скромною дзвіницею надворі. В залі було не більше 70 місць і менше половини з них були зайняті. Напевно, консервативне лютеранство скрізь є отією самою “малою черідкою”, про яку йдеться в Писанні.
Справді, в церковному бюлетені вони повідомляють, що громади Аахена, Кельна та Бонна налічують лише 627 прихожан.
Порядок служби був мені дуже знайомим, і в SELK він взагалі найбільш подібний на те, що я розумію під службою – з проповіддю і Причастям, з молитвами і благословеннями, і з винесенням усіх сторонніх речей за рамки меси (гуртки самодіяльності, благодійність тощо).
Поруч зі мною сіла пара похилого віку, чоловік зі мною заговорив німецькою. Я пояснив, що іноземець і німецькою говорю погано. Під час служби мені здалося, що він дружині своїй підказав номер наступного гімну російською (“двести двадцать второй”). Потім іще зауважив, що він, як і я, хреститься та ще й на православний манер (в Європі все “бездуховно”, тому тут хресне знамення – це велика рідкість). Згодом таки виявилося, що це літнє подружжя – росіяни. На жаль, я не зміг з ними толком поспілкуватися – вони втекли.
Пастор був гостьовий, точніше – він підміняв пастора цієї громади, з яким я раніше трохи листувався. Я поговорив із пастором англо-німецьким суржиком, яким він теж чудово володіє. Порозуміння – це найголовніше між людьми 🙂
Я пояснив, що наступні дві неділі маю робочі зміни, відтак прийду знову нескоро. Однак, наступного разу я напевно прийду саме сюди. До лібералів мені набагато ближче, а в “американських протестантів” усі говорять здебільшого англійською, але своя доктрина – ближче до тіла… чи то пак до душі.
Дамітріанство 