“Важливі роки” непроглядної кризи

Як описати відчуття від книжки “Важливі роки” Меґ Джей? Напевно, в багатьох із вас хоч раз у житті була ситуація, коли вам потрібно було терміново навчитися чогось (наприклад, плавати), а людина, що бралася вас вчити, казала: “По-нормальному починати треба у 5 років”. І що тут відповіси? “О так, дякую, мені ця “детальна” порада дуже допомогла! Запам’ятаю її на випадок, якщо раптом знову мені буде колись 5 років”.

Я застерігаю від читання цієї книжки усіх людей, кому 25 і більше. А якщо у вас в житті якась криза і вам радять почитати цю книгу – сміливо подавайте на порадника в суд за спробу доведення до самогубства.

Your life is already over!

Хоча книга написана психологом, вона не стільки дає поради для боротьби з проблемами, скільки грубо підкреслює, що життя в 30 закінчується. Авторка наводить дані, що 80% найважливіших подій у житті людини відбуваються до 30 років, а після того люди зазвичай уже займаються розвитком набутого. Якщо до 30-ти не встиг зробити кар’єру, завести власну справу і народити дітей – фсьо, іди убийся, кляте нічьтожиство! Вмри, падло! Вмри, вмри!

Авторка старанно намагається спростувати поширену серед американської молоді ідею, що “30 – це нові 20”, тобто “радій життю, поки ти молодий, твій час іще настане”. Це, звісно, надто легковажний погляд на речі. Але ця легковажність не виправдовує те, що Джей впадає у протилежну крайність: “20 – це нові 30”, тобто “відчуй себе старим уже зараз, життя твоє промайнуло, а ти нічого не добився”.

Книга читається легко і швидко, але через оці постійні повтори тези, що після 30-ти життя припиняється і настає, фактично, доживання, не дивуйтеся, якщо відчуєте загострення депресії. Порівняно з цією книгою, фільм “Пила” – оптимістичний і життєствердний, бо там принаймні доводиться думка, що треба боротися за життя попри все.

Трудотерапія

Перша частина книги присвячена кар’єрі, і в більшості випадків Джей лікує своїх пацієнтів тим, що змушує їх іти на якусь більш-менш перспективну роботу. Безумовно, справа благородна і правильна. Однак, тут я почав розуміти, що ця книга адресована передовсім людям, які практично всю дорогу пливли за течією, ніколи не ставили навіть скромних цілей у своєму житті, здається, ніколи навіть не збирали грошей на якусь велику покупку. Я не хочу сказати, що вони “заслужили” на свою ранню кризу середнього віку – ніхто не заслужив на цей жах – але в їхньому випадку коріння цієї кризи є передбачуваним і логічним наслідком.

І ось тут починається справжня трагедія для мене. У мене ті самі проблеми, що й у описаних пацієнтів, передовсім – незнання, “куди плисти” далі. Але, на відміну від всіх них, я чимало займався громадською діяльністю, мав декілька досить нетривіальних робіт, низку творчих проектів, здобув хорошу освіту, а зараз я поїхав працювати за кордон. Більше того, я застосовував і деякі техніки, які Джей радила своїм складнішим пацієнтам, як, наприклад, дослідження свого капіталу ідентичності. Я це робив задовго до того, як почув про існування книги “Важливі роки”. Однак це все нічого для мене не вирішило, і кризі не запобігло. Висновок? Не факт, що проблеми пацієнтів Джей зводилися до нічого-не-робіння.

Розмиті висновки

Історії деяких пацієнтів (особливо в другій частині – про стосунки) завершуються без чітких висновків або не мають остаточних завершень взагалі. Скажімо, пацієнтка лікувалася-лікувалася, їй ставало трохи краще, а потім вона просто зустріла кохання всього свого життя і тепер вона щаслива. Або авторка щодо іншої пацієнтки відзначила певний прогрес лікування і на тому край. Звісно, я розумію, це реальні історії, а не сценарії до блокбастерів, однак недовершеність описаних ситуацій, фактичне визнання відсутності доказів, що певна техніка діє, змушує сумніватися, наскільки описані проблеми насправді піддаються цілеспрямованому вирішенню і наскільки пропоновані Джей інструменти наближають читача до цього самого вирішення. Опис проблем і навіть докопування до їхніх першопричин не є рецептом їх подолання.

Варто було підібрати промовистіші, успішніші приклади або взагалі не включати до книжки ті розділи, для яких авторка не знайшла підтверджених випадків дієвості своїх технік. Бо прочитати про те, як хтось на межі зриву чи вже з-за цієї межі волає про жах свого життя, а потім просто сяк-так трошки заспокоюється – це не історія перемоги над собою чи над обставинами, це історія млявого пристосування, яка тільки укріплює враження, що виходу нема. Що взагалі психолог робить у цій історії?

Остання частина – про мозок і тіло – носить, як на мене, технічний характер. З одного боку, вона просто повідомляє деякі очевидні речі, як наприклад, що ми стаємо впевненіші з більшою кількістю досвіду. З іншого боку, тут ідеї попередніх частин підкріплюються науковими фактами. Нарешті, цей розділ просто доливає у казан тієї самої каші: зволікання для двадцятирічних неприпустиме, після 30-ти ви вже не зможете нічого нового вивчити, кожна помилка на роботі важлива і т. д. При цьому, розділ ґрунтується на тому, що людина між 20-ма і 30-ма роками фізіологічно більш схильна сприймати негативну інформацію і це одна з причин, чому все так невимовно лажово у цей період життя.

, , ,

Єдиний узагальнений, універсальний рецепт, який я побачив у “Важливих роках”: треба щось постійно робити, розвиватися, здобувати якийсь досвід. Вопщєм, браток, нада крутіцца. Це один із моїх принципів, які я проніс через останні 8 років свого життя. І він має одну колосальну ваду: його не достатньо для успішного і щасливого життя. Це не панацея, це просто найбазовіший базис, щоби хоча б не бути овочем. Ця книга буде корисною передовсім тим, хто цього найбазовішого принципу з якихось причин не зрозумів до своїх 18-22 років.

Це книга для тих, кому потрібен феєричний копняк, щоби відірвати свій лінивий зад від дивану. Для людей, які вчаться і думають, що хороші оцінки – це і є успіх. Для людей, які надто багато часу проводять на вечірках і не мають нагальної потреби ходити на роботу. І безумовно, ця книга буде корисною для жителів західних держав благоденства, де відсутність блискучої кар’єри не означає голодної смерті, а відтак багатьма людьми розглядається як допустима опція.