Нове індійське кіно

Минулих вихідних я напросився поїхати з моїми сусідами з Індії на перегляд нового індійського фільму Srimanthudu (перекладається як “багатий чоловік”). Так вже влаштовано все тут, що коли Болівуд випускає щось нове, то всі індуси Північного Рейну-Вестфалії їдуть у Кельн, в спеціальний кінотеатр подивитися.

Srimanthudu

У кінотеатрі я був єдиним білим і це було дуже прикольно: я почувався місцевою знаменитістю.

Це історія про сина багатія, якому не цікавий бізнес його батька. Він зустрічає чарівну дівчину, але його в ній найбільше приваблює її спеціальність – розвиток сільських територій. Мажор долучається до курсу і старанно вчиться, продовжує спілкуватися із дівчиною аж до того моменту, поки вона не дізнається, що він – син багатія. Ось тоді починаються справжні проблеми…

Я не очікував багато від цієї стрічки (мій друг Єшван ще й казав, що вона набрала досить посередні оцінки), і напевно, тому я отримав від неї стільки задоволення. У фільмі дуже картинний головний герой і на якомусь етапі стає справді дивно, чому ніхто не стріляє одне в одного з вогнепальної зброї. Однак поза головним героєм, сценами сутичок і грамотністю в англомовних субтитрах, фільм доволі якісний, цікавий та overall enjoyable.

Скажімо, у фільмі чудова операторсько-постановочна робота, з якої і на заході є чому повчитися. Гра акторів (майже всіх, крім головного – ну точно не гірша, ніж у російському кінематографі. Фільм динамічний, але динаміка органічно змінюється з розвитком подій.

…Ладно, все ж таки, окремо скажу пару слів про тутешні “китайські” драчки. Як і в багатьох карате-фільмах, тут, коли головний герой когось лупить, то ці поганці літають на 10 метрів, відстрибують від підлоги і перевертаються в повітрі. Враховуючи, що на вигляд він далеко не найнакачаніший із них усіх, бійки виглядали дещо по-дитячому. Дякувати режисеру, що ми хоча б не чуємо звуків пострілів при торканнях.

За словами Єшвана, в індійському кіно є стандарт: “мінімум 5 пісень на фільм”. Це справді так, але пісні і танці мені теж дуже сподобалися. Вони були доречні. Це не був мюзикл чи “я вам об этом станцую”, це були логічні завершення епізодів, у яких домінували ті або інші емоції. Я справді отримав задоволення навіть від танцювальних сцен, чого зазвичай я не доганяю навіть в західних кінах.

А ще, пам’ятаєте, як буває у вестернах, коли у кадрі з’являється якийсь важливий персонаж? Все завмирає ненадовго, а на екрані з’являється великими літерами його ім’я. Щось подібне відбувається і з індійським кіно, тільки головний ефект відбувається не на екрані, а в залі – глядачі свистять, кричать, аплодують, святкують появу іменитого актора. За цим було цікаво спостерігати.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s