Про що мріяти?

Прочитав чудову книжку Барбари Шер “Про що мріяти”. Призначена ця книга тим, хто не знає, чим себе зайняти в цьому житті, тим, хто втратив свою мрію, тим, хто виявився неготовим до труднощів дорослого життя, і тим, хто (подібно до мене) розривається між декількома сферами діяльності без найменшого уявлення, на чому зупинитися.

Із книг жанру “Як жити” ця мені видається принаймні поки що найадекватнішою і найпрактичнішою.

По-перше, цікава структура книги – її зовсім не обов’язково читати повністю. Перші три розділи носять ознайомчо-діагностичний характер, а решта 11 стосуються різних типів проблем і способів їх подолання. На початку деяких розділів прямо пропонується розібратися, чи треба його вам читати. Відчувається, що авторка реально хоче допомогти читачеві і цінує його час.

По-друге, книга містить практичні завдання. Деякі вправи навіть вимагають реально щось змінити в житті – от тупо “візьми і зроби”. Звісно, більшість потребують лише взяти аркуш паперу, ручку, щось написати, подумати і побачити потім, як ваші думки ілюструють те, що хоче сказати авторка, але навіть за це – величезне дякую. Літературі такого роду зазвичай за статистикою, теорією та “цікавими історіями” бракує предметності. А тут навпаки – все гранично предметно.

Як на мене, основоположних ідей у книжці три:

• Слухати свій внутрішній голос і нікого іншого
• Робити будь-що, помилятися, доводити справу до логічного завершення
• “Довіряти” обставинам

До моменту, коли я відкрив цю книжку, після чималих мук я сам дійшов десь таких самих висновків. Звісно, тут слід брати до уваги, що я концентрувався здебільшого на розділах, призначених моєму типові проблем.

Внутрішній голос – ви нікому нічого не винні. Ви не винні нікому “соціальний успіх” чи “служіння людству”, не винні нікому займатися тим, чим ви принципово займатися не хочете. Ви маєте займатися тією справою, яка вас зацікавлює найбільше тут і зараз. Якщо це катання на собачих упряжках – значить ідіть і вчіться кататися на собачих упряжках, поки не досягнете чогось або остаточно не зрозумієте, що це вас взагалі більше не цікавить. Важливо, що Шер закликає не будувати свої життєві плани на основі попереднього досвіду. Те, що вас цікавить, зовсім не обов’язково є тим, в чому у вас вже є якийсь пристойний досвід. Бажання важливіше за досвід.

Робіння – це єдиний спосіб зрозуміти, що насправді треба робити, єдиний спосіб дозволити в своєму житті трапитися якійсь удачі, єдиний спосіб підвищити самооцінку. Шер також використовує часом прийом “відправити пацієнта на роботу” (як це робить Меґ Джей у Defining Decade). Однак при цьому вона відкидає слова Джей про те, що “ААА, кожна помилка на роботі – це атас-атас!” чи що всі важливі події в житті трапляються до 30-ти років. Навпаки, для авторки зміна діяльності навіть на пенсії – це цілком нормальний сценарій.

Смирення – хоча Шер не говорить цього прямо, але деякі речі треба пускати на самотьок. Як приклад – не планувати, що готувати їсти заздалегідь, а орієнтуватися на те, які продукти в магазині свіжіші. І так само у великих справах у житті – якщо трапляється щось, що не можна виправити, сприймати це як сигнал, що так і має бути і викручуватися виходячи із нових обставин.

Мені в цій книжці дуже подобаються щоразу більш зневажливі коментарі на тему позитивного мислення (оце одне з найулюбленіших місць: “накричіть на життєрадісних любителів позитивного мислення” – це така вправа). Авторка закликає не боятися негативних емоцій, і коли трапилося горе, пережити його – зі слізьми і стражданнями, бо інакше все рівно легше не буде. Але, знову ж таки, при цьому Шер досить плідно використовує окремі конструктивні елементи позитивно мислячих, як-то відкидання негативістського настрою. В окремих випадках вона радить просто йти й займатися фізичними вправами.

Також авторка робить обмовки, коли ті чи інші техніки можуть не давати результату чи мати побічну дію – взагалі нечувано для книжок такого типу.

Що особисто для мене було важливим – це відповідь на запитання, як бути, коли у мене багато життєвих цілей, і я не можу вибрати одну. Тут є дві речі, що можуть допомогти. З одного боку, це визначення усіх ролей, в яких хочеться побувати, розстановка їх у послідовність і починання з одної конкретної сфери. З іншого боку, важлива самодисципліна, про що я писав раніше у власних висновках. Конкретніше, Шер пропонує впродовж місяця щоденно виділяти по 30 хвилин якійсь справі і потім подивитися на результати.

У іншій сфері, де я нещодавно зазнав величезних втрат, книжка мені допомогла зрозуміти, що саме я цінував і що хочу тепер повернути.

Найбільшим недоліком я назвав би дещо надмірну зосередженість на дитячих травмах, завданих батьками. Скажімо, після цієї книжки я зрозумів, що більшість моїх травм і хибних суджень спричинені людьми, які не є моїми рідними. Натомість у прикладах авторка неодноразово звертається до ситуації, коли батьки когось примушували робити щось чи щось забороняли. Однак, це навіть не стільки недолік цієї книги, скільки не достатньо поширена модель ситуації, що може мати місце в житті пацієнта.

Дякую дуже Галі Герасим за пораду щодо цієї книжки!