Настрій міленіуму

Коли слухаєш “музику минулого”, ти подорожуєш своїм щастям: навіть якщо згадуєш не найкраще з того, що було, а свої випробування, будь-яке горе минулого видається дрібним і завершеним – його вже пережито, воно вже нічого не значить, нікому не загрожує. А ще, ти згадуєш надію – ту, що була тоді, в часі, коли все видавалося простішим, коли здавалося, “что все потом сложится, и все получится”.

Згадалося депресивно-обнадійливе завершення буремних 90-их і відчайдушний початок невідомих, в усіх відношеннях нових 2000-их, це був по-своєму, дуже по-особливому, холодний, бетонний час… Частина мене залишиться назавжди у тому настрої. Мій невеличкий переклад Dido – здається, квінтесенція тогочасного настрою.

Мій чай вже охолов.
Чому прокинувся я знов?
А за вікном лише незмінно сіре небо.
Але й його не бачу, мені його не треба.
Я майже плачу,
Та на стіні – твоя картина.
“Усе не так погано”, –
Мені нагадує моя кохана, єдина людина.

…

Оригінал:

My tea’s gone cold, I’m wondering why I got out of bed at all
the morning rain clouds up my window and I can’t see at all
And even if I could it’d all be grey, but your picture on my wall
it reminds me that it’s not so bad
it’s not so bad

…

P.S: Насправді я люблю похмуру погоду. Люблю солідарність.