А за вікном майже весна, і настрій відповідний – трошки фаталістичний і романтичний, і враження, ніби весь світ перед тобою відкритий і щось визначне має відбутися. Колись у дитинстві мені не вірилося, що Новий Рік та Різдво можна зустрічати із зеленою травою, і дуже хотілося побачити таке святкування на власні очі. А от зараз бракує снігу на горизонті.
Це був рік великих змін, великих здобутків і втрат, про які вже стільки сказано і пережито, що важко додати щось нове. 2015-ий – це бочка меду з парою ложок дьогтю. Кліше, але тут краще просто не скажеш.
Чим я найбільше пишаюся цього року – тим, що допоміг двом друзям влаштуватися на хороші роботи (в одному випадку – аж у Китаї). Мало що може зрівнятися із відчуттям, коли ти змінюєш чиєсь життя, а може і долю. І мені все рівно, що хтось вважатиме це вихвалянням – я дуже задоволений собою.
Взагалі, я люблю допомагати людям. Зазвичай це роблю в рамках якихось інститутів – церкви, громадських організацій, благодійних фондів тощо. Цього року найбільше допомагав новачкам на Deutsche Welle. Написав інструкцію для тих, кого прийняли на роботу, щоби прояснити бюрократичні штуки, пов’язані з переїздом.
Deutschland
Звісно, це був рік Німеччини для мене. Рік знайомства. Я не знаю, скільки я тут ще буду, але саме у 2015-му я вперше прожив більшу частину року поза Україною, у новій мультикультурній обстановці. В умовах, де я вперше за довгий час міг (і повинен був) самостійно влаштовувати свій побут. Хтось посміється зневажливо, але саме цього року я навчився робити кокосове печиво, швидко складати футболки і прати пухові речі, і я вважаю це все досягненнями. Я пізно навчився цьому, та напевно, хай краще пізно, ніж ніколи.
Це був рік виживання. Звичайно, це не було виживання на безлюдному острові, але побудова соціальної мережі з нуля у чужій країні чимсь мені дуже нагадала спорудження благенької халабуди з ліан і листя десь у джунглях. І так само, як у джунглях, часом здавалося, що от-от можна зійти з глузду від браку комунікації з живими людьми.
Як не дивно, я не можу назвати цей рік роком подорожей, хоч і часу ніби було вдосталь, і їздив чимало. Однак за межі Вестфалії, яка мені вже стала рідною, виїздив я лише двічі. Наступного року хочу подорожувати більше – тим паче мені багато хто цього бажав на день народження.
PR
Вперше за десятиліття я не працював на місцевих виборах. Враховуючи останні зміни до законодавства, я не особливо сумую з цього приводу. Тим паче, що попри подорож до Німеччини, рік без PR-у не минув. В січні вдалося організувати довибори в одному з київських округів – ось то була справді жвава сторінка моєї роботи – я ніби повернувся в 90-ті. Дуже іронічно: щойно я отримав справді перспективне замовлення в улюбленій сфері – одразу отримав хорошу роботу в журналістиці у Європі.
Незадовго перед вильотом був іще один медійний проект, з якого мої партнери мене найбезпардоннішим чином виштовхали. Шкода, звісно, однак все рівно приємно, що я створив щось власними руками, точніше – мізками.
Взагалі, я дуже мало створював нового у 2015-му і майже не рухався до стратегічних цілей. Моє найбільше побажання собі на наступний рік – виправити це недопрацювання.
Однак були у 2015-му і приводи радіти: про мене пам’ятають і навіть дистанційно я потрібен в Києві. Нещодавно запросили допомагати благодійникам, які займаються реабілітацією воїнів АТО. Перспектива знову змінити політику й медіа на щось більш людяне мене вельми тішить.
А ще, моє хобі – відеоігри – наздогнало мене й у Німеччині. До мене звернулися по допомогу автори одного україномовного сайту про ґаджети. Допомагатиму їм у написанні текстів до нової програми, присвяченої відеоіграм.
Хай цей та інші проекти у новому році будуть успішнішими за ті, що були в 2015-му!
Найбільший провал
2015-ий – в цілому досить непоганий рік, але саме він став роком мого розлучення. Роком депресії, безвиході і розпачу. Роком останнього шансу, який не спрацював. Якщо коротко, це найбільша трагедія не лише цього року, але і всього мого життя. І на додачу, я нібито ще повинен цьому радіти.
Це все дуже неправильно і невимовно прикро.
Новая жизнь
В новому році, передовсім, я хочу стати спокійнішим. У 2015-му було забагато скарг, нервів та постійних вибачень, але толку від цих речей не було жодного. Всяке дерево, що доброго плоду не родить, зрубується та в огонь укидається. Навіщо платити більше?
Хочу виконати все недовиконане. Хочу ефективніше використовувати свій час в усьому, що роблю: пройти більше курсів на Coursera та хороших ігор на Steam. Проїхати тисячу миль на велосипеді, відвідати більше міст. Прочитати більше книжок і менше марнувати часу на соцмережі. Дійти до рівня B2 в німецькій мові. Знову почати регулярно дописувати у блоги, можливо, знову почати писати віршики. Написати, нарешті, оповідання. Зробити, нарешті, прототип коробкової гри. Можливо, написати нову дослідницьку пропозицію. Найголовніше: знайти нові дистанційні завдання – готувати ґрунт для великих справ у Києві.
Напевно, це надто розмиті плани. Але що поробиш, коли життя постійно різко повертає і піднімає планку. Якщо станеться так, що в році новому якісь пригоди змусять забути про заплановане, і віддатися повністю якомусь одному завданню – нічого надто надзвичайного в цьому не буде. Я завжди готовий до того, до чого неможливо підготуватися.
Традиційно, маю подякувати людям, які зіграли особливу роль в моєму житті версії року, що минає.
Передовсім вдячний батькам – за те, що поставилися з розумінням до моїх проблем. Знаю, це не було просто.
Дякую гостям скромної квартири на Turmstraße. Для мене завжди радісно вас бачити! Заходьте частіше, не соромтеся позичати 😉
Дуже вдячний Владу Бурбелі та Марті Холодило за те, що знаходили час пограти ко-оп 🙂 Без вас було би значно важче.
Дякую редакторам Deutsche Welle – від кожного і кожної з вас я навчився чогось нового. І, сподіваюся, ще навчуся.
Дякую неформальному клубу велосипедистів, що таки змусили мене купити велосипед – я від нього в захваті!
Якось дивно за таке дякувати, але дякую усім, кому я допоміг цього року, і від кого потім не отримав підніжку. Respect! Ви – дивовижні, унікальні люди 🙂
Звичайно, дякую друзям, які не забули і які час від часу самі мені пишуть. Ви – саме ті, за ким я скучаю.
Хай у році новому усі ми знайдемо правильні шляхи до того, чого найбільше прагнемо!
Дамітріанство 