Year Walk: Енциклопедичний жах

Year Walk – в усіх сенсах проста, але при цьому глибока гра з оригінальною графікою, водночас романтичним, страхітливим і сумним сюжетом.

Year Walk (шведською Årsgång) – давній ритуал ворожіння у Швеції. Іноді цей термін перекладають як Щорічний Похід. У новорічну ніч, іноді на Різдво, на свято весни першого травня або на свято літнього сонцестояння охочий вибратися у такий похід утримувався від їжі і пиття та не виходив з дому аж до півночі. Вночі ворожбит відправлявся у мандрівку темним лісом, зустрічав там незвичних істот і намагався побачити своє майбутнє. Часто цей ритуал закінчувався фатально для його учасника – в силу як природних, так і містичних обставин.

Головна фішка цієї гри полягає саме в тому, що її створили на основі реального дослідження Теодора Альмстена, викладача і автора академічних праць. Альмстен писав і наукову, і художню текстовку гри. Енциклопедія з шести невеликих розділів доступна прямо у грі, її читання значно збагатить ваш досвід і пояснить, що відбувається і “хто всі ці люди страховиська”.

Кожна міфічна істота, яку на своєму шляху зустріне головний герой, хоча нічого не говорить, вражає своєю індивідуальністю. От узяти хоча би Струмкового Коня (на першій картинці). Тут одразу і Слендермен згадується, і документалка “Мій Вінніпег” із замерзлими в льоду кіньми. Але попри всю свою моторошність, Струмковий Кінь, як і решта міфічних істот, не є абсолютно злим чи добрим.

Загальний висновок, який можна зробити з гри – у язичницькій міфології Швеції чіткого поділу на добро і зло не було. Від їхніх аналогів мавок і потопельників можна було чекати чого завгодно, тому-то всі їх остерігалися, але завжди знаходився хтось достатньо сміливий, щоби випробувати удачу.

Окрім того, що це гра про міфологію, це ще й гра про кохання. Ніжне, але фатальне. Приречене, але невгасиме. Щире, але безнадійне. Фраза, яку я запам’ятаю назавжди з Year Walk: “Ліпше не виходити на вулицю в таку погоду без шапки. Ти можеш відморозити собі вуха, а мені дуже подобається їхній власник”. Еталон романтики, еге ж? 🙂

Культурологічний фактаж та вимисел автора тісно сплітаються у тканину, в якій важко відрізнити правду від міфу. В ході самої гри я відчув із героєм якийсь особливий зв’язок, хоча після проходження засумнівався навіть в існуванні самого Теодора Альмстена. Щоби утриматися від спойлерів, скажу лишень, що після першого проходження у грі відкривається додатковий контент, який багато що пояснить і уможливлює розгадку останньої – найскладнішої головоломки.

Суто як гра, Year Walk дуже проста. Більшість загадок цікаві, але справжньої уважності потребує хіба що остання. Складається стійке враження, що гру створили радше як цікавий урок з етнографії, ніж як власне гру. Але в цьому біди нема ніякої – аби ж таким самим чином більше науковців намагалися подати результати власних сиднів у бібліотеках, люди були би більш освіченими.