“Ґранд Будапешт” – найепічніша і найбільш стильна з усіх комедійних стрічок, які я бачив.

Отже, події відбуваються у вигаданій європейській глибинці – країні з мелодійною назвою Зубровка. На вигляд це щось середнє між Австрією (автор книги, яка лягла в основу фільму – австрієць) та рендомною східноєвропейською країною міжвоєнного періоду. Це могла би бути якась Трансильванія чи південна Польща.

Головний герой – мсьє Густав – консьєрж фешенебельного готелю “Ґранд Будапешт”. Цей персонаж поєднує в собі захмарну харизму, авантюрні і майже шахрайські схильності, а також нелюдський талант менеджера. У звичайних розмовах він постійно перемикається на читання віршів, а перед своїми підлеглими читає проповіді. He is larger than life. Разом з хлопчиком-біженцем Зеро, який служить в готелі коридорним, мсьє Густав вступає в боротьбу за відновлення свого (відносно) чесного імені.

Я обожнюю фільми, цінність яких присутня одразу на декількох рівнях. І ця стрічка явно відповідає такій характеристиці.

Суто поверхово, “Ґранд Будапешт” – це дуже стильний, динамічний і смішний фільм. Режисер Вес Андерсон балансує на межі абсурду, але ніколи не заступає за цю межу. Стрічка провокує, збиває з пантелику, жартує на грані фолу, викликає співчуття, відразу і захоплення головними героями буквально в кожному кадрі. Додайте до цього душевну слов’янську музику і ціле сузір’я феноменальних акторів (Едвард Нортон, Ердієн Броді, Тільда Свінтон, Уіллем Дефо, Джуд Лоу), і фільм вистрілює на єдиному подиху…  хоча особисто мені нерідко хотілося його поставити на паузу просто щоби дати собі додаткові кілька секунд перетравлювання вражень від чергового карколомного епізоду.

gb-2

Однак, поза екшеном, “Ґранд Будапешт” вражає ще і своїм магічним реалізмом. Геніальна постановка, операторська робота і шикарно написана текстова частина органічно сплітаються в єдину косу, занурюють глядача в атмосферу міжвоєнної країни, загубленої на задвірках Європи, сповненої не цілком нормальних людей, які беруть участь у не цілком правдоподібних, хоча і далеко не фантастичних подіях. Звісно, химерність розкривається передовсім у персоналії мсьє Густава, який завжди лишається загадкою, справляє враження то Остапа Бендера, помноженого на 10, то самого Мефістофеля. Однак химерність присутня і в окремих, здавалося б, незначущих деталях.

Скажімо, фільм починається з того, що дівчина підходить до пам’ятника письменнику, від імені якого переповідається історія, але його ім’я на пам’ятнику – просто “Автор”. Що це? Прийом задля підкреслення, що НЕ є важливим в цій історії? Або сумний жарт про те, як часто ми забуваємо про того, кому насправді завдячуємо цікавими історіями?

gb-3

“Ґранд Будапешт” чи не найточніше втілює на екрані те, що я вважаю справжнім мистецтвом.

Advertisements