Я сидить навпроти мене,
Нас лиш двоє у кімнаті.
І о пізній цій годині
Знати би, чого чекати
Від самого себе тут,
В цій кімнаті жаху клятій,
Де з-під плінтусів і стелі
Кров стікає. Що сказати?
Та проте, ось, я реальний,
Чи то пак це я із м’яса?
Чую подихи важкі я,
Божеволію… Зараза!
Чи я прагне замінити,
Захопити, відібрати
Мою роль і мої маски
І за мене в ігри грати?
Чи то злий мій брат-близнюк?
…Я запрошує до столу…
Чи то ангел-охоронець?
Стіни дихають навколо.
Я обличчя посміхає
І в кімнаті щось не те…
Кров тече, стіна пульсує.
Орган, серце це людське.
А у серці – я і я.
В серці версії ці дві
Розв’язання всіх проблем
Ну, чи, може, навпаки.
Та нас двоє – забагато,
Я ж бо правий, я – один!
Треба виправити це.
Сам себе тепер я з’їм…
20.03.2008
Дамітріанство 