Це не зовсім нормальний огляд, оскільки фільм я дивився не в оригіналі. Spotlight став першим повнометражним фільмом, який я весь подивився німецькою – без субтитрів жодною мовою. Однак, як не дивно, я багато чого зрозумів 🙂

Spotlight.JPG

На жаль, Spotlight опинився (іронічно щодо назви) поза увагою прожекторів, оскільки “Оскар” цього року вперше отримав Леонардо Ді Капріо, якого я, звісно, дуже шаную, але який перекрив собою решту переможців престижної премії.

Отже, Spotlight – це драма про журналістське розслідування, яке викриває масове сексуальне насильство над дітьми у католицьких громадах Бостона, Сполучених Штатів та всього світу. Це історія про те, як важко йти проти укоріненої, впливової системи, навіть якщо вона прямо не погрожує вивезти тебе у ліс чи втопити у річці твоїх рідних.

Ні, я не можу сказати, що стрічка є цілеспрямовано антирелігійною. Можливо, звісно, мені так здалося суто тому, що я не католик. Однак, в будь-якому разі, жоден персонаж фільму не виступає із апріорно антирелігійних позицій, не вимагає закривати церкви і не звинувачує огульно у педофілії всіх священиків. Навіть навпаки – майже у кожного персонажа фільму є якась прив’язка до католицтва, тому навіть у процесі роботи їх постійно мучать сумніви, чи варто продовжувати це розслідування.

Як на мене, цей фільм хороший передовсім тим, що показує реалістичних журналістів. Вони не супергерої, які “несуть світло правди”, вони не повелителі людських умів і не революціонери. Вони більше слідчі, ніж автори власних текстів. Вони трохи затуркані звичайні люди зі своїми страхами і неправильною поставою. Хоча, звісно, слід зауважити: на початку фільму стає відомо, що головні герої уже “пару місяців” шукають нову тему – ось це справді якась фантастика.

Окремо відзначу, що події відбуваються у 2001 році. Це називається “відчуй себе старим”. Коли я дивився на ці комп’ютери, ці зачіски, телефони і т. д., спершу було враження, що це взагалі якісь 80-ті, а потім настало усвідомлення, що 2001-ий був 15 років тому, і я тоді був іще дитиною. І з’являється відчуття, що на екрані події якогось поза-позаминулого життя, реальності, яка вже дуже далеко.

Що я не зрозумів через німецьку мову? Насамперед, я не зрозумів завершення багатьох коротких епізодів. В американському кіно вони традиційно мають наприкінці якийсь важливий kill-phrase, що різко відкриває глядачу нові суттєві факти. Однак, в чому ці факти полягали, було нескладно зрозуміти із наступних епізодів. Та і загалом, наскільки важко може бути журналісту зрозуміти кіно про його роботу? 🙂

Advertisements