Наближається День Перемоги з усіма його неоднозначностями. Цей та наступний тиждень я присвячую антивоєнній темі та альтернативному погляду на війну. Фільм, який дає один з таких альтернативних поглядів – Unter dem Sand (“Під піском”) або Land of Mine (“Моя земля”/”Земля мін”). Я переглянув його в Бонні на днях Скандинавського кіно.
Це розповідь про розчищення мін після Другої світової війни на західному узбережжі Данії. Для цієї рідко згадуваної в підручниках історії місії було використано німецьких військовополонених – 2000 осіб, з яких близько половини загинули або дістали страшні каліцтва. Багато з них були іще підлітками.
В Данії німці залишили більше мін, ніж у решті Європи разом узятій – щось в районі 2,5 мільйонів штук. Умовою влади Данії було, що полонені німці зможуть поїхати додому, якщо приберуть усі міни.
У фільмі показано, як хлопці, які ще недавно були солдатами, стають рабами, приреченими на смерть. За великим рахунком, вони ніби переживають усе те, що пережили люди в нацистських концтаборах: голод, хвороби, приниження, втрату близьких і розпач. Сюрреалістично виглядає те, що свою рабську смертельну працю хлопці виконують у нацистських формах. Повчально, що один з них проявляє риси поліцая і колаборанта щодо своїх товаришів, хоча й робить він це з конструктивних міркувань.
Центральним персонажем є сержант Расмуссен, який відповідає за кілька ділянок замінованого пляжу і керує виконанням розчистки на цих ділянках. Він переживає зміни у своєму ставленні до підконтрольних йому полонених. Однак ці зміни повільні, непевні і численні. За ненавистю слідує співчуття, за співчуттям – готовність їх всіх негайно відправити у пекло, за цією готовністю – повага і т. д.
“Земля мін” – психологічно важка стрічка. Вона показує, наскільки жорстоким є переможець, і наскільки ця жорстокість далеко може заходити і наскільки огидною бути, навіть при тому, що переможений за плечима має свою гору злочинів. Just to get it out of the way, це не є стрічка про співчуття до нацистів, хоча співчуття вона викликає. Це стрічка про те, що війна робить гіршими всіх, і що в ній не виграє ніхто.
Одна думка не полишала мене в ході перегляду фільму: якби зняли таку стрічку про життя військовополонених німців у СРСР, вона була би ще депресивнішою.
Дамітріанство 