Вчора відвідав вечірку до дня народження Фелікса – одного з моїх попередніх викладачів-німців. Було досить класно, цікавий досвід, хоча зараз я розумію, наскільки це був сміливий крок 🙂

По-перше, це була вечірка, на якій я нікого не знав. Навколо мене був натовп із десь 20 людей і в більшості своїй це були німці. Слава Богу, що трапилася парочка із Deutsche Welle. Так я хоч мав тему, щоби зачепитися та познайомитися з кимсь, із ким не так соромно говорити своєю ламаною німецькою. Познайомився з Ахметом, хлопцем із Єгипту, і Еліне, дівчиною з Бразилії. Враховуючи, що всі наші три країни зараз у глибоких кризах – от вам іще тема для розмови. Пізніше ми здибали настільні ігри Фелікса і купу книжок по фентезі (чотири версії “Володаря перснів” + книжки по світу Vampire Masquerade + друга редакція правил DnD і багато всього іншого). Розповів трохи про свій досвід настолок.

По-друге, я говорю німецькою іще погано, з великою кількістю помилок, а пізня година, втома після роботи і алкоголь лише ускладнили процес говоріння. Однак, на диво, здебільшого люди розуміли мене, як і я їх. Насправді, я пригадую лише дві чи три ситуації, коли я взагалі не допетрав смислу сказаного. Фелікс представив мене гостям як свого “найуспішнішого учня” і підбадьорив мене тим, що от мовляв ми ж говоримо з ним німецькою, а “лише рік тому” я просто вставляв окремі німецькі конструкції у свою англомовність. Мабуть, є привід пишатися, nicht wahr?

По-третє, я насправді не люблю вечірки 🙂 мені після них завжди сумно, що свято скінчилося. Після них якось особливо підкреслено і гостро відчуваєш свою самоту – тим паче коли ти живеш один у новій для тебе країні. Але ж без соціалізації ніяк. Та і відмовлятися було б не ввічливо.

Advertisements