Berserk

Відкрив для себе ще одну культову фентезійну епічну сагу.

Аніме 2012 року “Берсерк” є передісторією того, що відбувається у одноіменній манзі (японському графічному романі). Манга виходить з 1989 року і досі. Там було лише близько 40 випусків, для майже 30 років – це небагато. Але все рівно, тривалість історії вражає і небезпечно загрожує пережити мене.

Власне сюжет фільму, який складається з трьох частин, розповідає про знайомство головного героя, найманця Ґатса, із лідером так званої Банди Сокола Гріффітсом, який мріє про своє власне королівство. Задля цього Гріффітс і його поплічники беруть участь у столітній війні, що триває між двома королівствами. Шляхом хитрощів та майстерності Банда Сокола змінює хід, здавалося б, нескінченної війни. Однак невдовзі стає зрозуміло, що плани Гріффітса ідуть значно далі, ніж здобуття аристократичного титулу і передбачають застосування важкої чорної магії.

Історія крута, бо вона торкає, змушує вболівати за героїв, коли вони йдуть до успіху, і переживати за них, коли все валиться в буквальному сенсі к чєртям. Персонажі тут привабливі передовсім своєю суперечливістю. Скажімо, Ґатс – дуже вправний воїн, але він рідко стає схожим на справжнього берсерка. Навіть у бою він здебільшого зберігає холодність розуму. Своєю чергою, Гріффітс – надзвичайно вольовий, але глибоко всередині він має слабину, яку сам не може ані побороти, ані зрозуміти.

Як для настільки темної історії, у фільмі міститься чимало гумору, але він весь доречний.

Це дуже красивий мультфільм – із технікою малювання, яка достатньо відходить від конвенційного аніме, щоби сприйматися драматично, і при цьому зберігає інтенсивність японських емоцій. Але я би радив “Берсерка” дуже небагатьом – здебільшого через велику кількість різноманітних сцен жорстокості, сексуального насилля та маси психоделічних кошмарів ближче до фіналу.

Посилання?

Епоха і структура світу “Берсерка” подібні багато в чому до “Ігор престолів”: пізнє середньовіччя, анімалістичні герби аристократів, загадкові сусіди на сході, окремі міста-держави, монархи-збоченці, династичні війни – словом, купа речей, що нині притаманні багатьом фентезійним серіям. А от все, що стосується перипетій з головними героями, шалено нагадує Dark Souls. Хідетака Міядзакі, автор ігрової серії, якщо я не помиляюся, сам називав “Берсерка” як одне із джерел свого натхнення.

І справді, ми маємо те саме “європейське фентезі” по формі із потужним японським духом всередині. Це читається у ставленні героїв до понять дружби, мрії, долі, обов’язку і т. д. Вони всі дуже круті і при цьому приречені. Але окрім того, є ще ціла маса якихось дрібниць, які нібито і не є відвертими цитатами між “Берсерком” і Dark Souls, однак ДУЖЕ сильно нагадують одне одного.

Битва Ґатса з Носферату Зодом – це один-в-один як будь-яка битва у Dark Souls із демонічними босами. Чотири ангели подібні за своєю роллю до чотирьох лордів – і ті, й інші великою мірою несуть відповідальність за поступове сходження світу у темряву. Сама оця концепція називати крутих ворогів якимись церковними званнями (в манзі ще з’являються “апостоли”) – дуже в стилі Dark Souls, особливо останньої частини гри, де ми шукаємо Святого Елдрітча і б’ємося з цілим натовпом дияконів.

Ідея жертвоприношення “тіл і душ” інших заради своєї амбіції, і те, як ця амбіція виснажує і вбиває свого господаря – також дуже перегукується із усім, про що Dark Souls. Звісно, ще раз нагадаю, що ігри вийшли задовго після перших випусків манги, тому коли я кажу про цитування, то це саме гра цитує “Берсерка”, а не навпаки.