Ополе – чудове невеличке польське містечко. У них прапор – майже як український. Здалеку навіть здається, що там тризуб (ні, там птаха).
Як виявилося, це місто-побратим Бонна. А до Івано-Франківська звідти – рівно 666 км… 
Їхав я до Ополе з аеропорту Катовіце. Перше, що побачив на автостанції в Катовіце – український прапор і бюро з продажу квитків до України.
Ополе – місто старих веж. Вони повсюдно, в одні можна сходити на екскурсію, а в інщі потрапити геть випадково, йдучи старовинними мурами. В одній із веж мені дали потримати меча, тесак і рапіру. Мій вибір – тесак. Зручніший і за рапіру, і за меча.
В іншій вежі на мене наділи шолом, вручили щит і показали симуляцію наступу на чи то німців, чи то чехів. Поляки просто обожнюють своє пізнє середньовіччя.
Через місто тече невеличка річка, рясно оздоблена зеленню. З містка не видно дороги, складається провінційне, майже сільське враження.
Як і багато польських міст на заході країни, Ополе має німецьку версію назви – Oppeln. Однак не з усіма містами так все просто. Скажімо, є тут неподалік селище Нивки (як станція метро у Києві), а німецькою воно зветься Tempelhof!
Хоч Ополе і дуже західне місто, в ньому зустрічаються цілі райони радянських “чешок” чи подібних будинків, але на відміну від українських, вони всі досить охайні, прибрані і придатні для життя.
Зупинявся я в районі Гірки Смерті. Це офіційна назва, хоча нічого очевидно смертельного у тій гірці я не побачив. Вночі з місцевості поблизу цієї гірки непогано видно зорі.
Дякую Миколі Сонячному за гостинність і за наші розмови про шедеври ігрової індустрії!
Читайте про мої інші подорожі Європою:
Дамітріанство 
[…] Ополе […]