Тягар Німеччини

Стаття у Foreign Policy предрікає Німеччині політичне лідерство в Європі внаслідок перемоги Дональда Трампа. США, ймовірно, зменшать свою участь у європейських справах, зокрема в підтримці єдності Європи перед тиском з боку Москви. Після Brexit і в світлі ймовірної зміни влади у Франції навесні наступного року, не лишається нікого, окрім Німеччини, хто міг би стати обличчям ліберально-демократичного Заходу… або того, що від нього залишиться. І справа не стільки в Німеччині загалом, скільки в її канцлері, Ангелі Меркель.

Merkel.jpg

У 2015-му в соцмережах жартували про навалу біженців: мовляв хто б міг подумати 70 років тому, що люди так хотітимуть потрапити до німецьких таборів? Але під кінець 2016-го іронія зробила навіть крутіший виток: схоже, що Німеччина таки стане політичним лідером Європи. І хто міг би 70 років тому уявити, наскільки ця перспектива видаватиметься німецькому керівництву неприємною та складною.

Німці, по факту, вже довгий час неформально грають провідну роль в ЄС, особливо в економіці. Але в силу власної історії, вони намагаються не акцентувати на цьому та завжди ділити відповідальність за політичні рішення з Францією та, донедавна, Великобританією. Але ухилятися далі від ролі локомотива довго не вдасться: світ змінюється.

Справді, хто іще, окрім Німеччини, прагне і водночас має вдосталь ресурсів, щоби тримати ЄС купи? Східноєвропейські лідери Польща та Угорщина закручують гайки в авторитарну сторону. Австрія та Хорватія також загинаються направо. В Болгарії на виборах президента впевнено переміг проросійський кандидат. Країни Балтії досі у військово-політичному плані були ближчими до Вашингтона, ніж до Брюсселя. Скандинавські країни з усіх сил намагаються зберігати історичний нейтралітет. Південні країни – Іспанія, Італія, Греція та Португалія – надто нестабільні як політично, так і економічно, щоби самостійно заявляти світу про будь-що. Великобританія нас покинула. У Франції на президентських виборах в квітні 2017 можуть перемогти Саркозі або Ле Пен, що перетворить цю країну на союзника Росії. Хто лишається? Німеччина.

Звісно, німецькими землями теж ходить привид популізму в образі правої “Альтернативи для Німеччини” (AfD), яка привітала перемогу Трампа. Після успіху AfD на місцевих виборах є побоювання, що вони зможуть потрапити і до Бундестагу. Окрім того, між ХДС Ангели Меркель та сестринською партією ХСС Горста Зеєгофера періодично проступають тріщини – здебільшого через біженців. Тобто Німеччину єдина Європа теж може втратити, і ці ризики пов’язані передовсім з можливою заміною Меркель на принципово лівішого або правішого канцлера.

Наскільки високі ці ризики?

По-перше, невідомо, чи Меркель взагалі погодиться очолити свою політичну силу на наступних виборах у вересні 2017 року. Вона теж людина, люди мають тенденцію втомлюватися, а мало чий тягар при владі був більшим за той, що несе на собі Меркель.

По-друге, в Німеччині не так просто зрозуміти, скільки людей можуть підтримати правопопулістів, бо в Німеччині досі було неприйнятно бути ксенофобом. Імовірно, підтримка AfD є більшою, ніж це зможе показати соціологія, адже багато хто просто не признається, що боїться біженців. Аналогічна історія була і з Трампом – деякі люди боялися визнавати, що вони за нього проголосують.

По-третє, неясно, наскільки радикальними можуть бути противники Меркель у світлі зростання правих настроїв у Європі в цілому. Пару тижнів тому в аеропорту розговорився з німцем. Розмова перейшла на політику, він висловився радикально проти біженців і сказав, що всі його друзі вважають Меркель винною у багатьох проблемах Німеччини. Потім він додав, що Меркель, імовірно, вб’ють, якщо вона стане канцлером знову.

Невизначеність залишається високою. Але поки ці похмурі сценарії не відбулися, і поки Меркель та її союзники лишаються при владі, останній бастіон ліберальної Європи стоїть. Біля стін цього бастіону неймовірне розмаїття проблем – збройний конфлікт в Україні, анексований Крим, побудова диктатури в Туреччині, війна в Сирії (з якої продовжують надходити біженці), боргова криза в Греції, ісламісти-терористи вдома і т. д.

Найважливіша, імовірно, фраза статті у Foreign Policy – цитата колумніста Die Welt Алана Поузнера, який стверджує, що Європі доведеться щось запропонувати Трампу, щоби той не “злив нас Путіну” (під “нами” мається на увазі вся Європа).

Однак сам Трамп лишається однією великою загадкою. Він вже встиг дати зрозуміти, що деякі свої передвиборчі обіцянки виконувати не буде чи виконуватиме не в тому обсязі, як обіцяв (зокрема це стосується Obamacare). Разом з тим, його дружній настрій щодо Росії поки що отримує тільки нові підтвердження.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s