Разом із моїм колегою Данилом Біликом зганяли до двох цікавущих міст на північний захід – до Маастрихта в Нідерландах та Брюґґе в Бельгії.
Одна з найкращих подорожей мого життя.
Найцікавіше у Маастрихті – це печери Святого Пітерсберга. Вони просто величезні (тисячі проходів і перехресть!). Стіни подекуди оздоблені сучасними малюнками, зокрема і на тему історії печер. Звідси брали каміння для спорудження багатьох будівель у місті. Частина завалених виходів, за легендою, простягається аж до Бельгії. Екскурсію водять із канагонками, у самих печерах освітлення немає, тому ризик загубитися видається справді страхітливим.
У центрі міста чи не найбільше мене вразила церква XIII століття, яку перетворили на книгарню. Раніше церква належала домініканцям, але відколи їх вигнав Наполеон, її використовували здебільшого не по-церковному. Мости тут не розводять, але трошки піднімають, щоби могла під ними пройти баржа. Пішоходи ледь помічають зміну.
Колись я майже вступив до Маастрихту, але нині чомусь я радію, що тоді це не вдалося. Можливо, саме тому, що він якийсь ну вже геть занадто спокійний і затишний.
Хто їде до Нідерландів за легальною травою, того Маастрихт розчарує: тут траву продають лише громадянам цієї країни. Біля так званих кофі-шопів зазвичай смердить, але не так страшно, як у деяких київських під’їздах.
Посеред міста є свій невеликий канал, на якому стоїть водяний млин. І він навіть щось там меле для сусідньої кафешки зі свіжою випічкою.
Як і в багатьох європейських містах, гордістю міста є шмат історичної стіни, який продовжує слугувати не тільки як історична пам’ятка, а і власне, за прямим призначенням – як стіна.
І ще, Маастрихт вразив мене своєю вузькістю. Круті нідерландські сходи в будинках – це дрібниці порівняно з маленькими вуличками, поворот на які важко помітити (часто проїжджа частина ніяк не відрізняється від тротуару).
Але рухаємося далі… до Бельгії.
У Бельгії всі автобани освітлюються, але дорожне полотно залишає бажати кращого
Ми зупинилися в окремому двоповерховому будиночку буквально за пару кварталів від найцентральнішого центру. Як виявилося, це був колишній ресторан, і його господар нам навіть запропонував на ранок приготувати поснідати. Це було шикарно, можна було приїхати цілим натовпом.
Брюґґе – справді казкове місто. Навіть без снігу, під дощем воно виглядає дуже по-різдвяному. Насправді, тутешні старовинні будинки здебільшого відбудовані після бомбардувань, але атмосфера міста все одно вельми потужна. І є щось у ній сумне і фаталістичне. Щось відверто дікенсівське.
Хоча центр Брюґґе невеличкий, у його лабіринтах легко заблукати. Вулиці повертають непомітно. А всі будинки, хоч і вражають своєю красою, скоро починають плутатися в голові та виглядати всі, як один.
Якщо в Маастрихті канал один і майже потаємний, то в Брюґґе – це головна туристична принада. Екскурсія на човні знайомить із головними пам’ятками у місті.
На одному з каналів живуть багато лебедів та качок. За іншим розташований справжній монастир (який закривається ввечері і взагалі живе своїм загадковим життям).
Я би не сказав, що це “Північна Венеція”, як то намагаються продати туристам, але канали збагачують місцеву архітектуру дрібкою романтики – романтики корабельних подорожей північними морями.
Місто поведене на конях – запряжені кіньми карети їздять вузенькими вуличками, а на площах трапляється часом якась моторошна скульптура на конячу тематику. Зокрема вразила мене композиція “Вершники Апокаліпсису”, з якої тут у мене є Голод. Інша скульптура, з пегасом, присвячена Зевсу та Леді, які їдуть на кареті.
Велика радість: нарешті я дорвався до бельгійських вафель! Вони виявилися настільки ж смачними, як і ті, що продавали раніше на станції метро Олімпійська у переході 🙂
Читайте і дивіться також фото із моїх інших подорожей:
Дамітріанство 
[…] Маастрихт і Брюґґе […]