Світ-2016

В останні дні цього унікального року ми поговоримо про те, яким 2016-ий був для Західного світу. The picture says it all.

Як пожартували на німецькому Heute Show “2016-ий був настільки лайняним, що 1933-ій додав його у друзі”. Автор “Ігор престолів” Джордж Мартін, своєю чергою пожартував, що 2016-ий був ним зрежисований. За цей рік відбулося стільки всього поганого, що охопити його думкою складно. В даному тексті йтиметься суто про найбільш прецедентні повороти історії, які тією чи іншою мірою змінюють велику політичну гру.

1. Ніхто не почуває себе в безпеці

За рік Німеччиною прокотилася хвиля терактів і нападів, яка за кількістю загиблих перевищує вагу усіх терористичних атак, що відбулися в цій країни за останні 15 років. “Ісламська держава” неодноразово виступала із закликами до своїх прихильників у Європі вчиняти напади на місцеве населення і сіяти терор. Прихильники їх почули. Примітно, що всі напади, окрім берлінського, відбувалися у невеликих містах.

І всупереч популярному стереотипу, винуватці терактів далеко не завжди були новоприбулими прохачами притулку чи навіть щирими ісламістами. Серед кількох атак ісламістів був і масовий розстріл у Мюнхені, вчинений хлопцем із нацистськими поглядами.

Якщо говорити про розстріли і теракти у світі в цілому, часто їх вчиняли люди з незначним чи відсутнім досвідом у криміналі та майже непомітною релігійною активністю. Про те, чому ці теракти було так важко попередити – читайте у цій статті.

Інша важлива зміна із терактами в Західному світі – це вантажівки. Хоча для Франції атаки ісламістів не є такою рідкістю, як для Німеччини, терористам вдалося посіяти шалений страх застосувавши у Європі нову тактику: у Ніцці від наїзду вантажівки загинули 84 людини. Це показало, що для масового убивства насправді не потрібно мати вибухівку чи навіть автоматичну зброю (яку намагаються заборонити в США після численних шкільних розстрілів). Достатньо вантажівки і масового заходу. Трагедія повторилася у меншому масштабі на різдвяному ярмарку в Берліні.

2. Рік інформаційної війни

Росія – великий брат, що дивиться за тобою! Російські хакери і тролі неодноразово засвітлилися у новинах цього року. Ще навесні, коли мережу “Прикарпаттяобленерго” було зламано, цей інцидент американські спецслужби пов’язали з атаками хакерів з Росії. Пізніше специ із США знайшли докази, що атаки на мобільний додаток українських артилеристів були вчинені тими ж засобами, що і злам серверів Демократичної партії на виборах американського президента. Скандал з витоками інформації з серверів демократів у виборах в США зіграв не першу, однак дуже важливу роль та похитнув позиції кандидатки від демократів Хіларі Клінтон. Інформаційна війна Росії на американському фронті була цього року нечувано успішною.

Що цікаво, наприкінці року українські спецслужби відзвітуватися про винахід «протиотрути» від російських вірусів, якою успішно поділилися з іншими країнами.

Тим часом в ЄС вже зрозуміли на офіційному рівні, що російська фабрика тролів працює на повну, та почали регулярно реагувати на дезінформацію з російських медіа. Створили свій аналог українського StopFake. Ймовірно, дещо запізно.

Водночас у самій Росії ув’язнили блогера, який дозволив собі висловитися проти бойових дій у Сирії.

3. Vox Populi

Референдум як процедура завершив формування свого антидемократичного іміджу, остаточно ставши рупором охлократії у 2016-му році.

• Великобританія. Brexit. Вихід з Євросоюзу, а точніше – спроба частини британців “показати Брюсселю”. Багато хто з прихильників виходу з ЄС схотів переголосувати, коли виявилося, що вони перемогли і що їхнє гнівне рішення потягне за собою наслідки, однак було уже пізно. Тепер британський уряд намагається максимально сповільнити процес виходу, оскільки розуміє шкоду цього кроку для економіки.

• Нідерланди. Референдум, на якому євроскептики проголосували проти асоціації Україна-ЄС. Явка була достатньою, щоб референдум відбувся (32%), однак загалом це досить невисокий відсоток, який вказує на проблему донесення Україною своєї позиції до громадян ЄС.
• Італія. Референдум, покликаний легітимізувати зміни до Конституції, реформу парламенту і трохи стабілізувати політичну систему країни. Але люди не підтримали ідею, прийшовши в день голосування просто висловили власний євроскептицизм. Ліві і праві популісти відсвяткували провал ініціативи центристського уряду, а сам уряд відправився у відставку. Розпочався новий виток політичної кризи.

Ці референдуми об’єднує те, що у них всіх переміг популізм, а їхні результати суттєво нашкодили єдності Європи. У всіх цих референдумах люди проголосували з позицій відцентрових – щоби висловити неясне невдоволення Брюсселем і своїм урядом, який нібито танцює під дудку Брюсселя.

Пряма демократія – це не завжди добре. Іноді це шлях до повного хаосу, перемоги найбільш невдоволеної меншини чи успіху найбільш маніпулятивних політиків, тому мене вельми непокоїть, коли Тимошенко чи якісь інші наші політики починають проштовхувати ідеї своїх референдумів.

4. Спорт Холодної війни

Однією з менш помітних, але сумних змін, які відбуваються в світі, є занепад авторитету спорту та його нейтрального, мирного, об’єднуючого всіх ореолу. Передовсім, віру в спорт підірвав масовий вжиток допінгу російськими спортсменами з подальшим викриттям цих порушень. Олімпіада в Ріо проходила під акомпанемент скандалів і суперечок, кого правильно, а кого неправильно допустили. Пізніші викриття поставили під сумнів спортивні звитяги і попередніх років. Безумовно, на це накладається політизація, і от уже ЧС із бобслею в Росії почали бойкотувати і швидко перенесли до Німеччини. Не виключено, що подібна ситуація повториться і з футбольним чемпіонатом 2018 року.

Водночас відсутність відзнак чи навіть сприяння для спортсменів-викривачів з боку органів на кшталт МОК, вказує, що ситуація в міжнародних спортивних структурах не менш корумпована, ніж у ФІФА, з якої ніяк не могли роком раніше виштовхати Блаттера і всіх інших, хто наживався на футболі. Можливість проводити шоу та заробляти на ньому важливіша за якісь там цінності, що лягли в основу цього шоу.

5. Cuba libre

Світлою плямою в даному списку є зближення Куби із США. Це, ймовірно, одне з найбільших і найменш суперечливих досягнень президента Барака Обами на міжнародній арені. Ця подія доводить, що рано чи пізно авторитарні режими таки занепадають – коли закінчуються гроші або коли помирає диктатор. І я щиро радий, що Фідель дожив до дня, коли американський президент ступив на кубинську землю. Я радий, що він перед смертю встиг переконатися, що капіталізм таки переміг.

6. Розквіт “альтернативних правих”

Дональд Трамп став президентом США і прецедентом в історії цієї країни. Кандидат, який не був політиком до виборів. Кандидат, який, фактично, визнав, що ухилявся від податків. Кандидат, який відзначився масою суперечливих і образливих заяв. Кандидат, який захоплюється Путіним. Кандидат-популіст, який переміг, на невдоволенні політичним істеблішментом, розчаруванні більшості виборців та зниженні доходів певних прошарків суспільства.

Однак якщо подивитися на загальну тенденцію до зростання правих настроїв у західних країнах, то ми побачимо, що Трамп не є таким вже і великим сюрпризом. Він радше зіграв на настроях, притаманних часу. Східна Європа, зокрема Польща і Угорщина закручують гайки в авторитарну сторону. В Австрії на виборах президента мало не переміг правий популіст. У Франції лідерка націоналістів Марін Ле Пен щороку нарощує підтримку. І це лише кілька прикладів із багатьох.

Враховуючи суперечливість обіцянок Трампа, поки важко достеменно казати, що він принесе світу в новому році, однак перші заяви, зокрема одночасна з Путіним заява про нарощування ядерного потенціалу, навряд чи віщують спокійні роки світового благоденства.

Але найочевидніший наслідок перемоги Трампа – це поштовх для решти правих популістів у світі. Навесні наступного року на виборах президента у Франції, найімовірніше, переможе консервативний Франсуа Фійон, один з противників антиросійських санкцій. У Німеччині восени пройдуть парламентські вибори, на яких правопопулістська партія AfD має здобути не менше 10% і потрапити до парламенту. Єдності в ЄС стане іще менше, а міжнародний тиск на Росію послабиться.

7. Алеппо

Можливо, не всім зрозуміло, чому колишній сирійський мегаполіс мав таке важливе значення у цій війні.

• По-перше, це єдиний мегаполіс, частина якого тривалий час контролювалася противниками режиму Башара Асада. Тепер вони контролюють хіба містечка та села. Це стратегічна і символічна перемога.

• По-друге, це місто, яке армія відвоювала за підтримки Росії, тому це ДУЖЕ велика політична перемога для Москви. Як, до речі, і для не так давно звільненого з-під санкцій Ірану, який теж підтримує режим Асада.
• По-третє, це приклад того, як працює російська авіація, перетворюючи трошки поруйноване місто на новий Дрезден. І це меседж усьому світу, мовляв от як ми можемо.
• По-четверте, ця ситуація оголила безсилля ООН та Заходу припинити очевидний воєнний злочин. Вони тільки закликали шукати дипломатичних рішень, занепокоювалися і, в кращому разі, направляли гуманітарку.

Падіння східного Алеппо – це переломний момент у сирійській війні, але навіть іще важливіше, що цей момент показав неспроможність наявних міжнародних механізмів запобігати війні, що межує з геноцидом. А якщо міжнародні структури не можуть цього, то нащо вони взагалі потрібні?

, , ,

2016-ий був однозначно роком найбільшого ослаблення проекту єдиної Європи. Це був рік перемог популістів та політики пост-правди. Це був рік неочікуваних і не для всіх очевидних, але важливих політичних перемог Росії. 2017-ий може стати роком справжнього реваншу Радянського проекту.