Хоча всі мої друзі і колеги – люди з вищою (і здебільшого дуже якісною) освітою, я продовжую стикатися із плутаниною у розумінні ними різниці між політичними ідеологіями. Хто такі праві і ліві, та і нащо ті ідеології взагалі потрібні? Даний запис покликаний у стислі терміни прояснити основи грамотності щодо ідеологій.

Передовсім, що таке політична ідеологія взагалі? Це та частина наших цінностей і переконань, яка пояснює суспільні процеси та вчить, як ми із суспільством повинні взаємодіяти.

Підкова, що загинається у коло

Часто ідеології ділять на лівих і правих. Проблема з поділом на лівих і правих полягає в тому, що і під “лівими”, і під “правими” розуміють занадто багато різних явищ.

left-right

“Ліваки” – це і комуністи, і соціал-демократи, і анархісти, і часто в цю ж когорту відносять феміністичні та “зелені” рухи. “Правими” називають консерваторів, націоналістів, фашистів та неолібералів (прихильників максимально вільного ринку).

Справді, історично так склалося, що феміністки та захисники довкілля радше об’єднуватимуться із соціал-демократами, ніж ринковими лібералами. Ліваки частіше в історії виступали як сторона, яка вимагає змін, праві – як сили еліти, які захищають статус-кво. Однак і всередині правого спектру, і серед лівих є маса суперечностей.

horseshoeeffectСкажімо, є комуніст і фашист. Перший – формально крайній лівий, а інший – крайній правий. Однак обидві ідеології передбачають активне втручання держави у життя кожного окремого громадянина, особливо в економічній сфері. В цьому фашизм значно подібніший до комунізму, ніж до інших, поміркованіших правих ідеологій. Це іноді називають “ефектом підкови” – коли найрадикальніші представники свого спектру ідеології, фактично, дуже близькі за своїми методами і поглядами до своїх найлютіших опонентів. Іноді кінці підкови “зростаються”: різниця між затятими ворогами зводиться до того, яку саме категорію населення потрібно везти у концтабір (класичний історичний приклад: Сталін і Гітлер).

В такому разі наша підкова стає колом і доцільніше називати протилежними не крайніх правих і крайніх лівих, а радикальні і помірковані (центристські) ідеології.

Саме таке протистояння нині відбувається в Німеччині, де партія Лівих та неонацистська НПД, фактично, черпають свій електорат з одних і тих же регіонів і прошарків населення. Водночас соціал-демократи і християнські демократи уже не перший рік об’єднані у коаліцію в Бундестазі.

Політичний компас

Припустімо ми зігнули наш політичний спектр у коло. Та багато запитань залишаються без відповіді. Скажімо, хто є більш лівим на цьому колі: анархіст чи комуніст? Обидва – проти буржуазної держави. Однак анархіст хоче знищити державу, бо це “інструмент пригноблення”, а комуніст хоче зробити її соціалістичною, щоби “справедливо” перерозподіляти матеріальні блага. Постає зрештою запитання “А в чому взагалі полягає лівизна?”. У боротьбі за повну свободу чи за максимально рівний перерозподіл багатства? Стає очевидним, що говорити про лівих і правих доцільно лише відносно і лише в конкретних контекстах.

Анархіст звинувать комуніста в тому, що той насправді хоче не революції, а просто прагне загарбати владу в свої руки, адже сам Карл Маркс (творець лівих ідеологій) передбачав поступове відмирання держави. Своєю чергою, комуніст скаже, що анархія – то лише дика форма капіталізму і взагалі виштовхає анархіста зі свого червоного інтернаціоналу.

Йдемо далі: є феміністки і консерватори, люті вороги. Формально феміністки – ліві, консерватори – праві. Однак феміністка не обов’язково буде прихильницею жорсткого державного регулювання (що є типовим для ліваків), а консерватор навряд чи буде активно виступати за скорочення соціальних виплат, як це зазвичай роблять праві. Тобто протистояння фемінізму і консерватизму лежить передовсім у площині культурних цінностей, а не матеріальних. Відтак стає очевидною потреба розрізняти ідеології окремо за економічною та культурною складовими.

І тут нам допомагає так званий “політичний компас”, де замість поділу на правих і лівих є дві різні вісі. Горизонтальна відповідає за ступінь свободи у економічній сфері (від максимального державного регулювання зліва до повної дерегуляції справа). Вертикальна – вказує на ступінь культурно-політичної свободи (від тоталітарного втручання у всі сфери життя нагорі до принципу вседозволеності внизу).

Ось приклад, як можна представити політичний компас. Одразу скажу, що далеко не з усіма позначками ідеологій згоден, однак в цілому картинка дає уявлення про те, які ідеології більш і менш споріднені між собою.

political-compass

Знову ж таки, цей “компас” не на всі запитання здатен відповісти. Скажімо, де саме тут вставити ті ж таки екологічні рухи? Вони можуть бути представлені як ультратрадиціоналістами з правого верхнього кутка, так і вічно молодими хіпі з лівого нижнього.

Тобто універсальної системи поки що не придумали, але розуміння ідеологій через “підкову” і “компас” краще відбиває реальність, ніж традиційна дихотомія про “лівих” і “правих”.

Центристи і маргінали

Ідеології в центрі схеми – помірковані, орієнтовані на задоволення потреб ширших верств населення. Їхні носії можуть бути нудними бюрократами або хитрими корупціонерами, однак ці люди діють більш-менш у межах формальних систем, вони відносно передбачувані і схильні поважати демократичні процедури.

Темніший край – представники радикальних ідеологій. Вони сильніше вірять у власну утопію, вони готові йти заради неї на революцію, встановлювати диктатуру чи влаштовувати “шокові” реформи. Однак жодна радикальна ідеологія не здатна відповісти на всі виклики, перед якими постає суспільство, тому усі радикали при владі з часом зсуваються до центру, знижують градус демагогії та займають ситуативніші позиції (“воєнний комунізм” швидко змінився НЕПом).

В США це видно навіть в межах передвиборчої гонки, коли на праймеріз кандидат намагається максимально мобілізувати електорат своєї партії, а згодом робить свою риторику більш “об’єднавчою” і загальнонаціональною.

Вважається, що ідеології втратили свій мобілізаційний потенціал, але це не зовсім так. Ренесанс націоналістичних сил у Європі, Росії та США явно показує, що кінець політичних ідеологій ще далеко, а глобальну перемогу лівого лібералізму була проголошено передчасно.

Якщо покопатися, то в кожної людини є свої ідеологічні схильності. Добре їх усвідомлювати і добре розуміти, до якої межі ваша ідеологія несе конструктив, а де вона перетворюється на радикальне мракобісся. Також важливо пам’ятати, що самої ідеології, самої лише віри у певну форму добра, не достатньо для подолання реальних суспільних проблем. Для цього потрібна політична програма.

Advertisements