Рубрику “світ” в українських медіа читають погано. Набагато цікавше людям дізнаватися про якісь ДТП. Ну от якось не дуже цікаво українцю, що відбувається за кордоном. Своя сорочка ближча до тіла, правда? Яке кому діло до того американського президента? У нас оно – війна, тарифи, реформи! І яка різниця, чи вийде Великобританія з Євросоюзу? Нас-то все одно туди не пустять. Однак це хибний підхід.
Планетарний пазл
Чому людей мало цікавлять події у Африці чи на Близькому Сході я ще можу зрозуміти. Здається, що ці країни від нас далеко та мало на що впливають. Однак і це часто не правда. Зараз багато експертів небезпідставно сперечаються, чи новий президент США “здасть” Україну Путіну в обмін на допомогу в боротьбі з ісламістами в Сирії. А рік тому би подумали: ну який зв’язок між “Ісламською державою”, американськими виборами та анексованим Кримом?
Коли восени 2014 року я писав новину про протести Greenpeace у Арктиці (за що їх затримали російські силовики) – чи думав я, що це може мати якесь довгострокове політичне значення? І ось частинки планетарного пазлу збираються докупи: Арктика цікава Росії (та новому держсекретарю США) як джерело нафти. І через видобуток льоди в Арктиці танутимуть швидше. Хто скаже, що глобальне потепління не наша проблема, коли Крим і Одеса повністю підуть під воду?
Життя ясно дає зрозуміти, що світ глобалізується, а разом з ним і усі проблеми. Іронія в тому, що навіть нинішній підйом націоналістичних, антиглобалістських настроїв – це теж глобальний процес.
Повсякденні приклади
Але важливі не лише глобальні процеси. Важливий буденний побут. Важливе порівняння. Може, якби українці більше читали міжнародних новин, то інакше дивилися б і на події в Україні. Важко терпіти наше лайняне життя, коли знаєш, чим живуть твої не такі вже і далекі сусіди. До істерики смішно і сумно читати новини про львівське сміття, коли у Швеції сміття тупо закінчилося. Шалено соромно за Україну, коли порівнюєш наші тюрми з німецькими. Чи наші дороги із дорогами у сусідній Польщі.
Як все відбувається в українських новинах? У прокурора під матрацом знайшли вагон готівки, п’яний мажор збив джипом дітей, менти зґвалтували більше людей, ніж професійні маніяки-ґвалтівники. І потім всі ці персонажі тікають в Росію або навіть повертаються на свої посади після мутного суду. І ви, і я, на жаль, давно звикли до таких сценаріїв, але навіть розуміння того, що це неправильно, значною мірою є у нас завдяки знанню, як це працює в нормальних країнах: міністри йдуть з посад тільки тому, що хтось десь їх запідозрив у якомусь неблаговидному вчинку.
Щиро переконаний, що більше знання про життя в ЄС і США дало би українцям чіткіше уявлення про те, як облаштувати власний будинок і які конкретні вимоги треба ставити перед владою, зокрема місцевою. Бо поки що знання на побутовому рівні ганебно примітивні: вони там багаті, а ми тут бідні. Це не сприяє осмисленню проблеми і, тим паче, її подоланню, а часом навіть її легітимує.
Відмежовування від знань про світ на підставі, що “у нас такого ніколи не буде” чи “ми все одно не можемо ні на що впливати” – це слизька дошка. Саме такий підхід призводить до того, що потім і до наших ветеранів, які повертаються з Донбасу, і до реформи медицини, і навіть до власного подвір’я нема діла. А нащо? “Ми ж все одно ні на що не можемо впливати” – а потім людина йде і голосує за гречку за найгіршого із надцяти можливих кандидатів.
Тому читайте, друзі мої, читайте, що Папа Римський зробив Мальтійському ордену, читайте про ракети Ілона Маска, який зібрався колонізувати Марс, читайте про чорношкіру версію Януковича, який втік із Гамбії з усім золотовалютним запасом країни. Світ аж ніяк не менш цікавий за Україну, нам є чому в нього повчитися і нам є чого в ньому остерігатися.
Дамітріанство 