Найкращий спосіб українізації – ставати успішним, залишаючись україномовним
В. Брюховецький
Політичне мислення потребує градації людей, подій і явищ. Бо це просто адекватніший погляд на реальність, ніж, скажімо, ділення усього на однозначно “хороше” і “погане”. Психологи взагалі радять замість “хороше” і “погане” казати “сприятливе” чи “несприятливе”. Але тут одразу виникають запитання “Наскільки сприятливе?” і “Чому саме воно сприяє?”.
В політиці немає вічних друзів і вічних ворогів. Багато хто вважає, що це дуже цинічний і аморальний погляд на життя. Але насправді це тверезий погляд: якщо ви близькі з людиною в одних питаннях, це не означає, що так триватиме вічно чи що ваші інтереси збігатимуться й у всіх інших сферах. And it works both ways. Те, що десь ви не погоджуєтеся, не повинно завадити гуртуванню навколо речей, які вас об’єднують. Зрештою, в політиці перемагає той, хто зможе згуртувати навколо себе найбільшу кількість людей. Тому там люди ніколи не спішать палити мости. І зауважте, це їм допомагає добиватися своїх цілей.
Життя складне і різноманітне. Є вороги, які нас ненавидять ірраціонально – з ними не може бути жодних перемовин, є вороги, з якими ми готові говорити про перемир’я чи навіть ситуативні союзи, є конкуренти, які за певних обставин можуть стати партнерами, є партнери, яких слід остерігатися більше, ніж найлютіших ворогів, є друзі, з якими ми маємо значні ціннісні розходження, є друзі, з якими нас об’єднують життєві цілі. А ще є люди, яким до нас немає діла і з ними будь-який сценарій теоретично можливий.
Коли ви поділите свій світ подібним чином, вам доведеться змиритися, що справді близьких однодумців у вас обмаль, але потенційних союзників стає безліч – якщо ви цього захочете, звісно.
Дана логіка чужа для багатьох, тому постійно ми спостерігаємо процеси вічного поділу: виокремлення найбільш чужого з-поміж своїх і його подальше вигнання. Потім історія повторюється, поки колектив остаточно не розпадається або поки не перетворюється на відрізану від світу мракобісну секту. Я це спостерігав не раз у громадських організаціях, де нібито нема чого ділити, але люди мислять занадто ідеалістично і нестратегічно.
Ці процеси дуже типові для українських націоналістів. Оці всі змагання, хто щиріший українець – реальна причина того, чому ніякого єдиного фронту патріотичних сил ми ще довго не побачимо. Та і нічого страшного було б, якби йшлося тільки про націоналістичні партії. Проблема в тому, що все українське суспільство розколюється через оці міряння патріотизмами.
Зокрема я тут говорю про явище російськомовних патріотів, яких українські націоналісти дуже люблять гнобити як неповноцінних українців. Також я говорю про те, що коли хтось публікує запис російською, обов’язково йому напишуть коментар, який абсолютно не стосується теми запису, але критикує автора за “мову окупанта”.
Друзі! Це взагалі ні разу не шлях до перемоги!
Хто-бо не супроти нас – той за нас!
(Марка 9:40)
(“Цинічний і поганий”) політичний погляд шукає тих засобів, які дають бажаний результат. Метод приниження результату не дасть. Не переконаєте ви нікого особистими образами переходити на українську. Коли вас востаннє хтось таким чином у чомусь успішно переконав?
Але гірше те, що ви таким чином виявляєте зневагу до людей, які (цілком імовірно) зробили не менше за вас для України і для тієї ж таки української мови. Приклад з медійної сфери: неодноразово стикався з тим, що якісні україномовні сайти в Інтернеті створюються цілковито російськомовними в побуті людьми. І їх читають тисячі людей. Гноблячи їх ви самі себе кусаєте за хвіст.
Ну і вже геть повна нісенітниця – ганьбити російськомовних волонтерів та воїнів АТО. Якби їх не було, наша армія скоротилася би на третину, якщо не відвічі. Яким чином таке послаблення армії сприяло би розвитку України та тієї ж таки української мови?
Зрозумійте правильно. Чи мають громадяни України в принципі володіти українською? Так – бо це державна мова. Чи треба карати хамло у державній інстанції, коли з вами не захотіли говорити українською? Так – бо це державна установа, де зобов’язані знати українську. Чи виправдано обурюватися, коли касирша в магазині не захотіла відповідати українською? Так – бо ви платите гроші, ви клієнт. І коли вже на те пішло, то взагалі треба карати будь-яке хамство, незалежно від того, чи присутнє у ньому мовне питання.
Але чи варто наїжджати на людину за російськомовний запис? Ніяк ні!
- Бо саме по собі писання іншою мовою не є незаконним.
- Бо ви не платите цій людині нічого за те, що читаєте її тексти.
- Бо вас ніхто не примушує читати ці тексти.
- Бо ваші напади не змусять нікого писати українською.
- І бо ваші напади лише відмежовують вас від людей, діяльність яких для вас опосередковано є корисною.
Пам’ятайте, що не всі, хто чимось відрізняється від вас, є вашими ворогами.
Дамітріанство 