У своїй промові перед Конгресом президент США Дональд Трамп не сказав нічого принципового нового. Та сама стіна на кордоні з Мексикою, ті самі тези про “купуй американське, наймай американців”. Однак тут важливіше не те, що він говорив, а ЯК він виступав. Багатьом політикам варто повчитися.
Річ навіть не в тому, що цього разу Трамп говорив статечно, у “президентському режимі”. Річ у тім, що свій виступ він побудував на історіях людей, яким адресована його політика і яким вона має допомогти.Ось він звертається до дівчини, яка мало не померла в дитинстві через надто складні бюрократичні процедури в лікарні. Ось президент знайомить конгресменів із чорношкірим, чийого сина застрелив нелегальний мігрант. Ось Трамп говорить вдові американського військового, що виконане її покійним чоловіком завдання допомогло здобути критично важливі данідля багатьох майбутніх військових операцій.
Природно, що озвучуючи такі історії, важко не апелювати до американської унікальності і сили духу. Відтак меседж про “тотальну катастрофу” поступається меседжу про “велику Америку”.
Трамп виступає не для того, щоби озвучити свою програму – всі і так знають, яка вона. Трамп розповідає історію. Трамп читає героїчний епос американського народу. Він справді багато чого навчився, поки був на телебаченні, і його президентство вкотре нагадує епізод із якогось серіалу. І цей епізод торкає, навіть коли розумієш, що половина побаченого може бути вигадкою.
Звісно, це не міняє того факту, що до багатьох політичних рішень Трампа є серйозні запитання.
Повну версію виступу можете подивитися тут:
Дамітріанство 