У книзі про ігрофікацію Reality is Broken (“Реальність поламана”), огляд-конспект якої ви можете прочитати на сайті “Букмоль”, є опис одного дуже вдалого політичного ігрового проекту.

RiB.JPG

Йдеться про Investigate Your MPs expenses (“Дослідіть витрати депутата”), створений британським виданням Guardian у 2009 році.

Історія така… журналісти досліджували тему компенсацій депутатам парламенту за їхні витрати. Була підозра, що частина депутатів отримують компенсації з бюджету за речі, ніяк не пов’язані з їхньою роботою і політичною діяльністю, як, наприклад, Сер Петер Віггерс, якому держава компенсувала 32 тисячі фунтів стерлінгів, витрачених на садові роботи, з них – 1645 фунтів стерлінгів на “плавучий острівець для качок”. Щоб дослідити напевно, хто іще зловживав, журналісти звернулися із запитом до парламенту, у відповідь на який вони отримали майже півмільйона відсканованих у форматі малюнків чеків депутатів. Переглянути всі ці документи силами редакції в стислі терміни не видавалося можливим. Тому було створено Investigate Your MPs expenses, до якої долучилися десятки тисяч читачів.

Проект пропонував читачам самостійно проаналізувати принаймні невеличку частину документів, транскрибувати їх і дати оцінку, чи цей документ виглядає підозріло. Фішка в тому, що система надавала користувачам-гравцям feedback: був свій аналог таблиці лідерів, а кожен користувач окремо бачив дані про свій внесок, наскільки він допоміг спільній справі.

В результаті проекту пару десятків депутатів пішли у відставку, четверо потрапили під кримінальне провадження, до бюджету повернули понад мільйон фунтів стерлінгів, а правила компенсації коштів і нагляд за їх дотриманням стали жорсткішими.

Україні явно був би потрібен аналогічний проект – на постійній основі. У нас, депутати також багато чого здійснюють за рахунок держави, а наші бюрократичні органи навряд чи пакуватимуть дані про це у зручний спосіб. Але важливіше тут не стільки навіть докопатися до зловживання – гадаю, знайти його не буде важко. Важливіше те, що люди почуватимуться більш заглибленими у процес формування політики та моніторингу за можновладцями, якщо гратимуть у подібну гру. Це виховає активнішу культуру участі. Не спорадичну і революційну, як у нас це люблять, а планомірну і щоденну, коли люди бачать, що до посадовця і його секретів дотягнутися цілком реально.

Advertisements