Взяв участь у флеш-мобі, організованому моїми друзями з “Букмоль”. Прочитав свій найулюбленіший вірш з творів Івана Франка, якщо не взагалі з усієї української класики.
За якість відео перепрошую, бо знімав я вночі.
Для мене “Каменярі” – це світоглядний вірш. Це вірш-гасло, вірш-настанова для усіх людей, що ми повинні зробити цей світ кращим. Повинні залишити у ньому свій слід, навіть якщо (і особливо якщо) про нас ніхто більше ніколи не згадає. І ми повинні то робити спільно із подібними до нас.
Гадаю, було би добре, якби більше людей читали поезію на людях. І взагалі, якби ми трошки поетичніше сприймали наше занадто квадратно-гніздове життя.
Дамітріанство 