Референдум в Туреччині

Коротко про те, що відбувається нині в Туреччині, чому все так і що з цього вийде.

Turk.jpg
Ататюрк VS Ердоган

Що трапилося?

Поки весь світ святкував Великдень, в Туреччині пройшов референдум, організований владою. Темою референдуму було розширення повноважень президента, котрим нині є Реджеп Таїп Ердоган, відомий своєю ненавистю до курдів та примиренням з Путіним за кілька місяців після того, як турецька армія збила російський військовий літак.

51,5% турків на референдумі проголосували “за”.

Що це означає?

Серед того, що Ердоган здобуде в результаті запропонованої реформи – крісло голови уряду (посаду прем’єра скасують). Президент зможе призначати і виганяти міністрів і суддів, оголошувати надзвичайний стан і розпускати парламент. Що важливо, оскільки йдеться про конституційну реформу, Ердоган зможе висуватися на посаду президента іще двічі, тобто в теорії він може правити до 2029 року.

Припускаю, що насправді саме ця можливість – правити довше – і лежала в основі ідеї реформи, оскільки досі парламентський лад в Туреччині Ердогану не заважав втілювати його плани в життя. Скажімо, доволі підозрілий путч минулого літа став підставою до запровадження надзвичайного стану, який триває досі і скоро стане звичайним. Пропрезидентська консервативна партія AKP і до цього моменту протягувала рішення в інтересах Ердогана, а останні два прем’єри (Ахмет Давутоглу та Біналі Їлдирим) були, наскільки я можу судити, дуже вірною “правою рукою” президента.

Отже, по суті, Ердоган отримує майже диктаторські повноваження.

Як так сталося?

Ердогана часто протиставляють Мустафі Кемалю Ататюрку, який, фактично, створив сучасну світську Туреччину. Ататюрк жорстко виступав проти традицій та релігії, які домінували на території колишньої Османської імперії. Ататюрк, фактично, європеїзував Туреччину. Ердоган же, навпаки, відновлює деякі мусульманські правила у публічному просторі, як-то заборону на продаж алкоголю поблизу мечетей і обов’язок жінок носити хустини в державних установах.

Турецький лідер тривалий час просував ідею посилення президентської вертикалі. Ердоган, подібно до Путіна, активно використовував для аргументування своєї позиції численні теракти, вчинені як ісламістами, так і ліворадикальними курдами з “Робітничої партії Курдистану”. Як і за Путіна, за Ердогана Туреччина пережила певний економічний підйом, але водночас – поривчастий спад у сфері громадянських свобод. Як і Путін, Ердоган намагається бути зрозумілим народу (носить фанатські футбольні шалики, ходить без краватки) та водночас апелює до консервативно налаштованого електорату.

Словом, Ердоган – це такий-собі турецький Путін-wannabe. І путінські методи у нього так само спрацювали.

Єдине, що мені тут дивно – це чому турецька діаспора в тій же Німеччині голосувала здебільшого “за” президентську систему. Чи не повинні були б ці люди бути проти Ердогана, якщо вони вже переїхали в Європу? Можливим поясненням тут може бути те, що з ними активно працювали агітатори, а також те, що демократично налаштована діаспора вже більше мислить себе частиною ЄС, а не Туреччини і просто не була зацікавлена голосувати.

Що далі?

Різниця у три відсотки – це досить реалістична цифра ефективної фальсифікації. Однак важко повірити, що перерахунок голосів можливий і щось вирішить. Реальний міжнародний тиск на Ердогана малоімовірний, оскільки турецький лідер може банально апелювати до тих же результатів британського референдуму, де різниця була приблизно така сама. У турецький майдан також мало віриться, оскільки в умовах надзвичайного стану масові розстріли на вулицях більш ніж імовірні.

Отже, маємо на руках іще один популістичний референдум, який штовхає світ не в ліпший бік.

Сам по собі відкат до авторитаризму є досить сумним явищем. Однак укріплення такого режиму в Туреччині може мати досить потужний вплив закордоном.

Туреччина уже деякий час шантажує Євросоюз біженцями. Країна прийняла їх більше трьох мільйонів. У 2015 році Європу трусило від одного мільйона, що зокрема підштовхнуло Великобританію піти з ЄС. Враховуючи жорстко антидемократичний характер ердоганівського режиму, Європа навряд чи зможе найближчим часом прийняти Туреччину до себе. Але якщо не прийме, Ердоган може розірвати угоду щодо біженців і відпустити свої три мільйони до берегів Греції. Що буде далі – наростання хаосу аж до розколу ЄС, адже східні європейці і Австрія активно противитимуться прийому біженців, а криза у Греції значно поглибиться.

Але це все, звісно, радикальний сценарій, на який Ердоган навряд чи легко піде. Знову ж таки, відсутність дикататорських повноважень йому не заважала завдати по Європі удару біженцями. Швидше за все, він залишатиме цей козир при собі максимально довго задля вибивання грошей.

Також цікаво, як Ердоган використає свої нові повноваження для боротьби з курдами на кордоні із Сирією. Та і взагалі, нагадаю, що турецький президент прагне повалити режим Башара Асада в Сирії і, подібно до США і Саудівської Аравії, має свої контрольовані групи повстанців. Це поки що важко в’яжеться з нинішньою дружбою з Росією, яка усіляко старається зберегти Асада при владі.

Однак будь-яка подальша дестабілізація в Сирії і ймовірний майбутній поділ цієї країни на сфери впливу, тільки посилюватиме міграційний тиск на Євросоюз, що послаблюватиме помірковані уряди і єдність ЄС, зокрема і в питанні підтримки України.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s