Ось тепер осінній політичний сезон розпочався по-справжньому. І підготовка до виборів – так-так, до виборів 2019 року. До ВСІХ виборів 2019 року…
Коли Саакашвілі перетинав кордон, один політолог порівняв його з… кхм… добривами. Хоча, мовляв, сам Саакашвілі нічого толком не зробить, але з його “Руху нових сил” у майбутньому виросте справжній лідер, який і врятує Україну. Порівняння мені не сподобалося. По-перше, обзивати політиків лайном – це примітивно. Їм від цього ні жарко, ні холодно. По-друге, якщо Саакашвілі і є добривом – то не стільки для “нових облич”, скільки для ветеранів української політики.
Попіаритися на поверненні Саакашвілі зібралися багато фігур, які потребували нагадати про себе. Тимошенко, Гриценко, Катеринчук, Соболєв із Семенченком. Більшість – представники сил, про які не скажеш, щоб геть зовсім у опозиції, але здебільшого нібито проти президента.
Говорячи про Порошенка – звичайно, він зробив дуже хибний крок, коли позбавив Саакашвілі громадянства, яке раніше сам же йому і надав. Але чужі помилки не виправдовують вчинення власних – принаймні коли своїх помилок явно можна було уникнути. Я ніколи не повірю, що політики, які підтримали Саакашвілі, зокрема Найєм та Семенченко, не побачили паралелей у своїх діях із тим, що коїться на нашому східному кордоні. Вся ця акція – прецедент, який просто кричить в усе горло, що “наші кордони нічого не варті”. Держава, яка не здатна захистити свій кордон від кількох десятків політичних активістів – це взагалі не держава, чи не так? Щонайменше, Саакашвілі подає поганий приклад.
Знову ж таки, акція з перетином кордону-рубікону спричинила подальше розкручування спіралі взаємного ідіотизму. У керівництві “Укрзалізниці” вирішили зупинити потяг, на якому їхав Саакашвілі, Саакашвілі у відповідь підключив польського міністра, який пригрозив, що потяг повинен рушити, бо інакше буде скандал (вже міжнародного рівня). У цій грі в підкидного карти з кожного боку постійно крутішають. І страшно не те, що Саакашвілі влаштує черговий “Майдан”, страшно те, коли одна зі сторін спробує скористатися картою війни – незалежно від того, яким саме чином.
Інший ризик, очевидний у цій ситуації – це подальший розвиток месіанства. Зліпити з Саакашвілі чергового мученика геть не складно, а наш народ страшенно схильний займатися ідолопоклонством. А за ідолопоклонством у нас дуже скоро слідує розчарування – бо така природа екстатичної ідеалізації будь-чого в політиці. Тішить лише те, скільки політиків, які з ним їхали, намагалися виправдати свою присутність словами “Це не за Саакашвілі, а за права”.
, , ,
Що треба було зробити? Подати в суд на незаконне позбавлення громадянства, відправити адекватних адвокатів і виграти суд. А коли почалися би якісь маніпуляції з судом – от тоді скликати масові акції, виступати перед прихильниками дистанційно – з великої плазми в центрі Києва. Це виглядало би солідніше і могло би виявитися стимулом для реформи судової системи, яка дуже актуальна. І це була би чудова платформа для того ж таки “Руху нових сил” на вибори 2019 року. Нині ж Саакашвілі дав низку формальних і неформальних козирів у руки своєму неприятелю Авакову та і всій президентській вертикалі.
Дамітріанство 