Берлін!

Берлін – моя третя європейська столиця (якщо не рахувати Києва) і (якщо не рахувати Москви) це найбільше місто, в якому я був. Зізнаюся одразу, що двох днів було замало, щоб скласти повноцінне враження – і це радше виняток у моєму досвіді. Менше з тим, багато речей мене встигли вразити. Про них детальніше – далі.

Берлінська телевежа

Берлін справді величезний, і я одразу тут відчув себе як вдома: натовпи людей, багато транспорту, поліція, великі будинки і просто шалено багато ремонтів. За два дні мого візиту я бачив буквально з півдюжини вулиць де не було перекопано і не ремонтувалася жодна будівля. І це додає відчуття життя – скрізь щось робиться, кудись рухається.

Історії Берлінського муру

Сумнозвісний берлінський мур – це водночас і гігантський шрам, і вісь, навколо якої місто обертається. Насправді, це дуже сумно, оскільки мені прагнулося дізнатися про якусь давнішу історію Берліна. Що ми здатні пригадати з того, яким було це місто до Холодної війни? До взяття Рейхстагу радянськими військами? До спалення Рейхстагу Гітлером? Не думаю, що багато. Але на більшості показчиків-історичних довідок ви побачите передовсім розповіді про нацизм або Холодну війну, про ХХ століття, в якому стіна залишається найвпливовішим символом.

Фрагмент Берлінського муру

Варто нагадати, що “стіна” ніколи не була суто стіною. Це була ціла серія фортифікаційних засобів, які перешкоджали втечі жителів із “соціалістичного раю” Східного Берліна до Західної частини міста, з усіх боків оточеної радянською маріонетковою DDR. Блоками на землі тут позначено місця, до яких встигли дістатися люди, що тікали. Часом ці втечі були вдалими, часто – ні.

Меморіал Берлінського муру

Каплиця Примирення. Берлінський мур

Де проходила стіна – позначено товстими іржавими прутами. Буквально на цій межі розташовано каплицю Примирення. Колись тут стояла церква, радянські солдати її використовували як оглядову вежу, але в 1985 році її таки вирішили знищити. Нині тут лише дерев’яне ретабло вівтаря, сучасне стилізоване розп’яття і пошкоджений хрест старої церкви. Тут поминають загиблих під час спроб потрапити з радянського сектору до французького.

Checkpoint Charlie. Berlin

Набагато південніше гордо стоїть посеред вулиці Checkpoint Charlie, союзний КПП, на якому американські і радянські війська у жовтні 1961 простояли багато годин направивши одне на одного стволи танків. Це був момент, коли світ був на межі Третьої світової, десь як під час Карибської кризи. Цей КПП – один із символів того, коли Захід все ж таки не поступився диктаторам у їхніх посяганнях на шматки землі у Європі.

Нині поруч із Чекпоінтом “Чарлі” вивішено величезний плакат у вигляді українського прапора. Цей плакат було вивішено ще у 2015 році, нібито з ініціативи керівниці музею, яка є українкою за походженням. Імовірно, це пояснює одночасне послання на прапорі і Путіну, і Заходу.

Із тих екскурсій, які я все ж таки встиг відвідати – прогулянка підземними укриттями Берліна часів Холодної війни. Ця екскурсія показала, наскільки неготовим був світ до ядерної війни. І він таким залишається. Це щось на кшталт Fallout, тільки в реальному житті, навіть уніформи, які мали видаватися мешканцям укриття – тих самих жовто-синіх кольорів. Укриттів мало вистачити лише на близько 1% населення і насправді ці укриття не те, що від атомної бомби, а часто і від звичайного авіаудару навряд чи б захистили. Умови перебування всередині нагадували соціальний експеримент, а умови виходу на поверхню були великою брехнею: за людьми за два дні або два тижні мав приїхати “автобус”. Як би він приїхав і куди б він їх повіз – велика загадка. Головне сподівання було таким, що ані Захід, ані СРСР не здійснять ядерного удару по Берліну, оскільки це гарантовано нашкодило би і їхнім позиціям.

Фотографій з укриття не маю – фотографувати було заборонено.

Як наступного разу буду в Берліні, обов’язково хочу побачити станції метро-“привиди”: багато ліній у часи Холодної війни працювали обмежено, а були і такі, де західний потяг пролітав повз східну станцію без зупинки.

Совьєтчина

Неподалік Алекзандер плац (однієї з центральних площ) я надибав страхітливий будинок з бетонних блоків, який більше схожий на якийсь сміттєпереробний завод чи на чорнобильський саркофаг, ніж на будинок для людей. На тлі усіх нерадянських будинків – це одоробло дому Харконенів і словосполучення “Імперія Зла” після такої “архітектури” є безальтернативним.

Берлін. Алекзандер плац. Радянська архітектура

Наявність таких будинків зробила Берлін для мене трохи ближчим. Але це сумна близькість. Це як спілкуватися з іноземцем і раптом зрозуміти, що у вас обох контузія після бойових дій в Афганістані.

Я принципово старався якомога менше фотографувати DDR-івського і радянського, і якщо це робив, то суто з ілюстративною метою для даного запису. Мені сумно, що у Берліні стоїть меморіал радянським військам. І справа тут не тільки у злочинах радянської армії після травня 1945-го. Я просто надто добре пам’ятаю, як до нинішньої війни на Донбасі в Україні плекався культ Перемоги. Як цим культом перекривалося все на світі. Погані дороги і лікарні, корупція, нема перспектив для бізнесу? Але зато ми пабіділі “німєцко-фашисскіх захватчіков” (ніколи не розумів і не зрозумію, чому придумали це дебільне формулювання, чому не називати нацистів нацистами?).

Мартін Лютер. Великий Реформатор

Берлін близький

Повернімося на Алекзандер плац. Там, як і в усьому Берліні, я знайшов багато пов’язаного із самим собою. Звичайно, передовсім потішила лаконічна, але чи не найвдаліша статуя Лютера. Червона ратуша (Rotes Rathaus) – це будівля, яку я завжди будував як туристичну принаду, коли грав у Sim City Rush Hour. На жаль, підійти і роздивитися її зблизька не видалося нагоди, бо навколо неї все геть перекрили на ремонт. Трошки далі, ближче вже до Бранденбурзьких воріт я побачив виставлений у вітрині седан “Мерседес” зразка 1975 року – точно як одна з улюблених модельок мого дитинства.

Червона ратуша. Алекзандер плац. Берлін

Поблизу Берлінського собору мене наздогнало турецьке весілля. Воно мало чим відрізнялося від українського: перев’язані стрічками машини, надувні кульки, люди, що висовуються з вікон машин і сигналять. Берлін повний життя.

Турецьке весілля в Берліні

 

Біля Бранденбурзьких воріт завжди відбуваються якісь політичні акції та мітинги. При цьому тут купа туристів. Здається, що всі навколо говорять італійською або російською. Натовпи вкупі з повсюдними ремонтами означають, що проштовхнутися важко. І приблизно така ж історія з будівлею Бундестагу.

Бранденбурзькі ворота

Красень Бундестаг

Через дорогу від натовпів туристів – великий парк Тірґартен (Tiergarten, “Звіринець”). Він приємно вражає своєю тишею і спокоєм після центру міста. Тут купа місць, щоби посидіти і поспоглядати різноманітні статуї або маленькі ставочки і канали.

Алеї Тірґартена

Меморіальна церква кайзера Вільгельма

З іншого боку Тірґартена я знайшов поруйновану Меморіальну церкву кайзера Вільгельма – вона простояла менше півстоліття, поки не була майже знищена під час бомбардувань у 1943 році. Попри свій прикрий стан, відносно вціліла вежа церкви досі вражає, особливо поруч із сучасною офісною будівлею. Лишень подивіться, як мегапафосно вони виглядають разом на тлі заходу сонця!

Справжній мегаполіс

Первинний спосіб пізнання міста для мене – це завжди прогулянка. Я люблю дивитися на те, як люди живуть, що роблять, на чому їздять і що замовляють у місцевих закладах, але Берлін такий величезний, що без транспорту тут багато не находишся. І транспортна система, з того, що я встиг побачити – просто чудова!

Мінігоночки на берлінських дорогах! (І звісно, знову ремонтні роботи)

У Берліні ДУЖЕ багато поїздів. Метро не таке гарне, як у Києві, але дешевше за боннське і зрозуміліше за мадридське. Але тут не лише розвинута система метро, а і багато міських потягів, і посеред міста зустрічаються автобусні станції-хаби з кількома “платформами”.

Головний вокзал Берліна – з платформами на різних поверхах і купою будівництва навколо

Центральні райони відносно брудніші, а далі від центру (принаймні в Західному Берліні) все дуже схоже на типову Німеччину – невисока забудова, тихі вулички, часом скверики із церквами і турецькі дьонери на розі.

І хоча будинки тут великі, мене дуже потішило, що як і в маленьких німецьких містах і селах, вони неоднакові і цікаві. Ось лише один з прикладів, і далеко не найкращий. Зауважте, які тут різні балкони! Уявіть, наскільки там неоднакове планування! Але при цьому все витримано в одному стилі і немає відчуття жлобізму.

Житловий будиночок з різними балконами

На завершення додам, що трава на Заході справді зеленіша. Я зрозумів це, коли побачив з потяга висушену жовту траву навколо Берліна – вона була схожа на типову степову біля Одеси або Дніпра. Клімат на сході Німеччини таки подібніший до українського.

Над Берліном пролітає цілий світ!

Звісно, багато всього ще не встиглося, тож сподіваюся, що повернуся сюди знову.

Щиро дякую моїй колишній колезі Наталі Соколовській та її хлопцю за величезне сприяння тому, щоби ця подорож відбулася!

Якщо вам сподобався цей текст, читайте про інші мої поїздки Німеччиною і не тільки…

• Загалом про досвід життя в Німеччині
• Франкфурт
• Мадрид
• Гамбург
• Брюссель