Я давно планував потрапити на гору Льовенбург – одну із восьми гір Семигір’я. Однак сталося, що усі, з ким я планував туди сходити, кудись поїхали геть. Нарешті, я вирішив побачити цю гору сам, але тоді до мене долучився мій сусід з Лівії Саад. Добряче напившись кави, ми рушили в дорогу.
Обмаль зелені на фотографіях далі дещо прикра, але руїни не були б такими атмосферними влітку 🙂
На моє переконання, ходити пішки – дуже корисно, бо це нагода побачити світ, як він є. Ми не сіли на автобус, а натомість пішли навпростець через ліс, де надибали притулок для кажанів. Тут вони зимують. Хоча споруда скидається більше на завалений вихід з якогось бункера. Подібних закутків у лісових ярах ми знайшли чотири – різного рівня поруйнованості і розміру.
Інша цікавинка – дерев’яний “трон”. Хоча тут можна по-різному його назвати. Це і “драбина в дерево”, і “місце кондуктора в лісі”. Його призначення – загадка. Припускаю, що сюди слід ховатися від кабана, якщо він тебе атакує посеред лісу. Але подібних дерев’яних конструкцій по всьому Семигір’ю я бачив не більше десятка, тож малоімовірно, щоб вони могли багатьом допомогти. Видно з цієї конструкції не дуже багато всього, тож це явно не оглядова точка для пожежників.
Третя неочікувана знахідка посеред лісу – кам’яний кратер з критими столиками та місцем для грилю – ідеальна локація для пікніків, хоча і дуже далека від цивілізації.
Під самим Льовенбургом ми зайшли у типове німецьке кафе, яке вочевидь раніше було старим маєтком або фермою. Під самим кафе двоє дівчат-вершниць припаркували своїх коників.
Льовенбург – це найбільш поруйновані руїни серед тих, які я бачив досі у Семигір’ї. Можливо, таке враження через відносну відстань від цивілізації, але ця місцина – це суцільний Dark Souls і Banner Saga.
Фортеця Льовенбург слугувала для оборони графства Зайн від Кельнського курфюрства, до якого належала фортеця Драхенфельс, про яку я розповідав раніше.
Львоенбург буквально значить “Левова фортеця”. Типово для рейнських фортець, звідси відкривається шикарний пейзаж, навіть у похмуру погоду.
Дорога назад пролягала через темну долину уздовж струмка з його численними притоками.
Майже наприкінці нашої мандрівки ми надибали дерево з “обличчям” та схожим на щупальця корінням. Воно буквально висить над землею, оскільки ґрунт з-під нього вимило дощами. Такий собі дух лісу. За всієї довколишньої краси, ця знахідка майже страхітлива. Але ми досі живі і цілі… хіба лише трошки кульгаємо після 12 кілометрів гір та ярів.
Thank you, Saad for coming along! This was a truly challenging quest!
Дамітріанство 