Визначення мистецтва

Давати визначення мистецтву – невдячна штука, адже ця сфера настільки вільна за своїм духом і настільки емоційна, що противиться будь-яким обмеженням. Але я вірю у значення слів, я вірю у визначення. Нащо створювати визначення, спитаєте ви? Бо називати все на світі одним словом – незручно.

Фарбоване руно ацтеків. Приблизно 1400 рік виробництва

Безумовно, я тут лише виражаю власний погляд, і хочу вірити, що ми всі достатньо освічені, щоби перестати вдаватися до обмовок про непретензію на істину в останній інстанції… хто взагалі зараз може всерйоз вважати, що претендує на істину?

Отже, для мене, як не дивно, мистецтво – це передовсім володіння певною технікою. Ну не може бути цікавим фільм, якщо людина банально не вміє знімати. Не може бути адекватного художнього тексту, якщо людина пише безграмотно або сухою енциклопедичною мовою. Тобто так, мистецтво має бути красивим. Але не в сенсі слащявим, ідеальним, добреньким і приторним, а в сенсі, що технічна сторона обраного медіуму має допомагати сприймати твір, а не заважати сприйняттю. Справжнє мистецтво не кожна людина може створити. І самовираження, квецяння фарбами по паперу – це ще не мистецтво.

Мистецтво має розповідати історію (в широкому сенсі слова), містити якусь ідею. Ідея не повинна бути однозначною чи жорстко зафіксованою, вона не обов’язково має бути політичною, ідея може насправді ніколи не бути до кінця розкритою ніким, але якщо її немає взагалі, то це просто етюд у тій техніці, яку використовує автор. А етюд – це просто вправа, візерунок на лінолеумі. А навіщо дивитися на візерунок на лінолеумі? Поставити кляксу і казати, що глядачі повинні самі вкладати в неї сенс – це не мистецтво, це псевдоінтелектуальна спроба вмільйонне сказати, що смислу нема і кожен його придумує сам (дякую, бо ми ж усі іще досі про це не чули). То хай і придумує – нащо кляксу ставити взагалі? Можна в музеях лишити самі білі стіни – хай люди ходять і придумують сенси самі… тільки от питання: а нащо взагалі тоді художник і нащо такі музеї, і нащо мистецтво взагалі?

Мистецтво – це завжди пошук нового. Кажуть, ми живемо в епоху, коли було вже все. Ми приречені постійно цитувати, постійно повторювати. Але чи не в тому полягає робота справжнього митця – у пошуку нових засобів вираження, нових образів, нових смислів?Малевич геніальний не тим, що він намалював чорний квадрат, а тим, що він запропонував щось незвичне у тогочасному мистецтві. Так само і Енді Уорхол. Митці сучасності повинні рухатися далі, а не тупо штампувати ще більшу кількість іще буденніших об’єктів на ще більших полотнах. Зовсім трагічно, коли митець творить одне і те саме половину життя, як от Деміен Хьорст з його тисячею черепів на чорному фоні – іноді з воронами, іноді без (ага, називайте мене грубим неуком, я такий і є).

Мистецтво повинно чимось вражати, бути бодай трошки незвичним. Всі ці безодні фотографій власного побуту сучасних “митців” – це не мистецтво. Перевірити це можна задавши просте запитання: на скільки би ви затрималися, щоби поглянути уважніше на одну з таких фотографій, якби вона була виставлена не в іменитій галереї, а у шкільному фотоальбомі вашого друга? Найімовірніше, ви би одразу перегорнули сторінку і ніколи би не згадали, що така світлина взагалі колись існувала. Але важливішою за швидкість вашої реакції – її тривалість. Вискочити з-за рогу і раптово вигукнути “Бу!!!” – це не мистецтво, хоча такого роду “перформанс” може викликати у людини абсолютно щиру емоцію страху. Справжнє мистецтво змінює, бо змушує і відчувати, і замислюватися.

І звісно, кожен витвір мистецтва може мати свою цільову аудиторію, але найкраще тоді, коли воно промовляє одразу різними мовами на різних рівнях до різних людей. Як “Міністерство дурнуватої ходи” – фільм, що апелює водночас і суто до тілесної комедії, і тонко обстьобує роздутий бюрократичний апарат. Безумовно, таке мистецтво потребує великої кількості праці, тому так, для мене останньою ознакою мистецтва є докладена до нього праця.


Мистецтво подібне до стосунків. Щоб вони були максимально щасливими, у них повинно бути все – і романтика, і пристрасть, і здатність спільно організовувати побут, і цікаві спільні теми для розмови. Але якщо стосунки будувати лише на чомусь одному, вони не проіснують довго і навряд чи принесуть багато задоволення.

Так само і мистецтво – воно не є чимсь одним. Воно не може зводитися до самовираження чи майстерності чи філософії, до руйнування в ім’я нового чи до посилань на усе старе. Це всього потроху у різних пропорціях.

Advertisements

4 thoughts on “Визначення мистецтва

  1. Для мене мистецтво це спосіб спілкування з певною аудиторією пенвною мовою і я обрав мову кіно та анімації. Я вважаю завдання мистецтва виконаним, коли автор зміг донести свою думку, поселити її в головах реципієнта і змінити його світогляд у певному масштабі. У вужчому значенні – це сукупність ідеї та технічного виконання, яке має все необхідне і нічого зайвого для мети, описаної вище.

    1. Думка експерта, а не то шо я тут ляпаю язиком… Але я, в принципі, теж говорю про різні аудиторії. Коли я пишу, що добре, щоб мистецтво апелювало одразу до різних і було багаторівневим – я це пишу як бажаний стан, а не як мінімальну умову.

  2. “Ну не може бути цікавим фільм, якщо людина банально не вміє знімати. Не може бути адекватного художнього тексту, якщо людина пише безграмотно або сухою енциклопедичною мовою.”

    Загалом згоден, майстерність – це важливо. Але все-таки не завжди це необхідна складова великого мистецтва. Бітли не знали нот, наприклад.

    “Мистецтво повинно чимось вражати” – так, я б сказав, що воно має містити елемент катарсису. Саме тому безкінечні копання в психології та житті “маленької людини”, так популярні останні десятиліття в усіх жанрах, мають, як на мене, дуже низьку мистецьку цінність.

    1. Люто плюсую щодо “психології і життя маленької людини” (чи радше я сказав би “буденної людини”). Позаминулого року вирішив поекспериментувати і прочитати кілька книжок в цьому ключі – там практично нічого не відбувається. Сотні сторінок повторюваних здебільшого слабких емоцій і обмаль будь-яких подій.

      Щодо “не знали нот” – це не означає, що не вміли грати. Я ж не наполягаю, що мистецтво обов’язково має бути формалізованим чи інституціоналізованим, що музика може звучати лише в консерваторії. Можна читати реп, але якщо ти його читаєш, як Ківа (тобто ти не читаєш, а з великою утрудненістю ледь вимовляєш слова поза будь-яким ритмом), то не треба казати, що це якась нова течія, треба визнати, що ти просто не вмієш читати реп.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s