Український виборець завжди охочий до “нових облич” у політиці та управлінській сфері. Однак за весь час Незалежності це прагнення залишається до кінця не втамованим. Яскраві проекти з’являються, проте або дуже швидко розчаровують, або взагалі не справляються з тим, щоби потрапити до влади. Навіть після революцій та криз дуже швидко ключові посади займають люди, яких ми пам’ятаємо іще з 90-тих.
Чому щоразу перед виборчим циклом астрологи оголошують тиждень “нових облич”, після чого їх кількість збільшується приблизно вдвічі, – ми традиційно подискутували із Андрієм Пилипенком (АП), моїм товаришем, головою аналітичної служби телеканалу “Еспресо”.
“Нові лідери”
АП: Нині одне з найбільших збурень та дискусій в соцмережах викликав телепроект, який на цих вихідних оприлюднив топ-100 “найновіших облич” від власної редакції. Він так і називається – “Нові лідери”. Це телевізійне шоу, що восени має розпочатися на ICTV, каналі, який входить до холдингу Star Light Media олігарха Віктора Пінчука. До наглядової ради тривалий час входив інститут “Нова країна”, серед засновників якого Сергій Льовочкін – екс-голова Адміністрації президента Януковича. Після оголошення про проект багато хто публічно запитував учасників – як відомий громадський активіст N зібрався просувати свої ідеали на олігархічному каналі, ба більше, отримати, за перемогу гроші (1 мільйон гривень). І чи не досить вже було спроб використати “брудні інструменти заради високої мети”, які закінчувалися нічим.
ПДВ: Ідея з цими “Новими лідерами” нагадує мені, як на УТ1 була програма “Спокуса владою”, якщо не помиляюся, рік 2009-ий. То були частково дебати, частково ток-шоу, частково конкурс із запитаннями. Четверо молодих активістів або чиновників проти чотирьох досвідчених акул політики, які водночас і судили, і випробовували, і давали поради молодим учасникам. Запитання до “нових облич” були часто провокативними, з розряду “Чи візьмете ви хабар?”, “Чи відмовитеся від офшору?”. Передача показала, що молоді політики у нас не кращі за старих, тільки ще й часто говорити на публіку не вміють. Я не уявляю собі, щоб навіть депутат, який краде з бюджету, почав жоматися, коли б його спитали на камеру “Чи ви крали?”, а тут люди, які явно ще не встигли забруднитися, говорили непевно і – найприкріше – часто не мали взагалі нічого запропонувати: “активізм, Україна, молодь, патріоти, блаблабла”. Проект радше дискредитував образ “нових облич”, ніж давав можливість розкритися.
АП: Одне з головних зауважень до подібних проектів, як не парадоксально, це сам ТБ-формат. Будь-яке “талант шоу” не відрізняється від “Холостяка”, чи умовних “худіємо-танцюємо з зірками”. Багатосерійність передбачає розвиток персонажів та драматизм. Який, для того, щоб він був цікавий кінцевому споживачу, спочатку відтворюється сценарно та модерується у процесі, незалежно чи записується якась програма, чи це 100% “live”. Отже, так чи інакше, усі телевізійні “нові обличчя” матимуть дуже “парниковий” присмак…
ДемАльянс VS ДемОрда
АП: …Втім тут нічого нового. Спроби проштовхнути у вищу політичну лігу когорту “нові обличчя” через яскраві медіапроекти відбувалися ще за другого терміну Леоніда Даниловича. Рецепт залишається незмінним ще з часів, вибач, “Озимого покоління”. В свою чергу, на парламентських виборах вже з середини нульових жодна перша 5-тірка будь-якої партії також не обходилася без музиканта, спортсмена чи іншого виду “не політика”, який символізував новизну та відмінність від “старого”. Це сутністно однакові явища, коли людей із незаплямованою репутацією змішували, наче коктейль, із “системними політиками”, для того щоб поліпшити реноме останніх.
Серед більш сучасних прикладів, які намагаються бути повноцінним партійними проектами, одразу згадується, наприклад, “Сила Людей”, яка навіть мала помірні успіхи на місцевих виборах. Проте, традиційно для аналогічних політсил, після першого періоду згадок на рівні національних медіа, більш-менш якісного піару, особливо у міжвиборчий період – обмаль.
ПДВ: Серед таких партій найцікавішим для мене залишається “ДемАльянс” – але він і надалі уперто не розкриває свій потенціал. Не було досі в Україні організації з більшою кількістю активних людей, які б могли реально стати новими лідерами. Але ось триває вже восьмий рік “ДемАльянсу” як партії – кілька внутрішніх конфліктів, кілька незрозумілих спроб союзів і майже повна відсутність у публічному просторі хоч у якійсь ролі. Скільки пройшло часу з їхнього останньої тривалої візуалізації? Пригадую, що вони активно поширювали наліпки “Підарешт”, але це був іще 2013 рік.
АП: Є “ДемАльянс”, а є ще “ДемОрда” – але це зрозуміють більше фанати ігор Blizzard, типу WoW чи Warcraft.
ПДВ: Так, я чув про “ДемОрду”, але у мене тут неоднозначне враження.
З одного боку, читаючи персональні дописи людей з цього проекту, щось бачу справді дуже мені близьке – болісне бажання все ж таки створити нормальну країну, в якій буде не соромно жити.
З іншого боку, здається, у цих людей абсолютно немає ані найменшого уявлення про те, як робити політику. Починаючи з назви. Ок, фанати Warcraft вшарили, – як щодо решти населення? Для більшості – це справі якась “Де морда?” або “Орда” як іго. І на дивній назві проколи не закінчуються. Ідея майнити власну криптовалюту, яку вони запропонували у своєму маніфесті – це взагалі катастрофа. Хто шарить майнінг? Кілька тисяч на всю країну. І які рекламні площі вони куплять, і які агітматеріали надрукують за власну крипту? Друзі, у політиці перемагає той, хто об’єднує найбільше людей, а не збере найбільш прошарених нердів!
Отже, у “ДемОрди” така кількість фейлових рішень, що або їм справді дико не вистачає хоча би простенького політтехнолога, або… і це моє третє враження: це якийсь тролінг.
АП: Тролінг кого саме?
ПДВ: …Не конкретного політичного проекту, а будь-якої право-центристської політсили, яка може вийти на вибори з тими ж адекватними програмними пунктами, які є у “ДемОрди”. По суті, це заклики до дерегуляції – і це справді потрібно нашій країні уже на позавчора.
АП: Насправді те, що називають “троль-проектом Банкової”, дуже швидко, за місяць пройшло шлях від “Орди-Морди” до організації, яка отримала найбільш рейтингових представників на голосуванні до Ради громадського контролю НАБУ. Органу, який допомагає “найкрутішій” антикорупційній інституції вирішувати і кадрові питання, і притягати агентів до дисциплінарної відповідальності, словом, має вплив.
6 червня офіційні результати голосування лише підтвердили цей своєрідний дзвіночок. “Демократична сокира орди” та “С14 – Січ” стали легітимними членами Ради громадського контролю. Дзвіночок для “старих” антикорупціонерів (які часто хочуть бути “новими обличчями” та майбутніми політиками), яким не вдалося мобілізувати голоси попри наявність “єдиного списку”, ба навіть перетягнути увагу та інформаційні приводи на себе.
КМІС, Вакарчук і Зеленський
ПДВ: Відносно нещодавнім яскравим показником запиту на “нові обличчя” стали результати опитування КМІС. Рейтинги Святослава Вакарчука і Володимира Зеленського вищі, ніж у багатьох іменитих політиків, хоча ми вже цим шляхом проходили неодноразово, як ти казав – співаки, телезірки, спортсмени. Але ні-ні-ні-ні-ні, цього разу все має бути інакше, правда?
АП: Давай прослідкуємо еволюцію типового “нового обличчя” такого рівня. Зазвичай до публічної дискусії нове прізвище потрапляє після публікації у медіа чергового соцопитування із рейтингом можливих кандидатів на якусь посаду. У цих списках “несподівано” відносно високий відсоток отримує пан чи пані “Х”.
Але нагадаю, що умови всіх опитувань, як і те, яка саме інформація зможе бути опублікованою після їх проведення, диктуються замовником. І несподівана поява “Х” є переважно зондуванням реакцій, наче жбурляння камінця у воду із подальшим замірюванням хвиль. Одним із перших таких “шоків” я б назвав появу у кінці 2017-го прізвища Рабіновича у одному з опитувань КМІСу. Звісно, Рабіновича складно назвати новим обличчям, але це приклад пробних каменів, про які я говорю.
Але це було про попередні виборчі кампанії – тепер про прийдешні, про 2019-й рік.
Очевидно, з точки зору прогнозів, допоки не почнеться реальна виборча кампанія, не з’являться офіційні заяви про висування кандидатур, всі опитування – ворожіння на кавовій гущі, меншою мірою. А більшою мірою – своєрідний соціальний фреймінг від їхніх замовників, за допомогою якого формується однаковий тип меседжу. Меседжу про те що, нові обличчя – це тільки ось ці, вже визначені, наприклад згадані Вакарчук та Зеленський, що вони вже у “загородці”, а комусь іншому до неї – зась.
ПДВ: Є ще третя сторона – це змагання за спонсорів. Тобто фреймінг і всі ці пробні камені – не лише для виборців. Еліти дивляться, хто має більші шанси, з ким можна домовлятися, кому скільки грошей варто дати. Головне – хто, так би мовити, відповідає духу часу, хто найкраще “зайде” виборцям.
АП: Так, але не варто переоцінювати специфіку епохи. Може здаватися, що це zeitgeist, ознака доби, прихильної до харизматичних лідерів чи популістів, але насправді у нас історично високий відсоток тих, хто не визначився, помножений на системну недовіру до чинних політиків та очікування, словами Шевченка, на “українського Вашингтона”.
Прокачка регіональних еліт
ПДВ: Сподіватися, що “Вашингтон прийде – порядок наведе” – марно. Але все одно звідкілясь мають братися реальні нові лідери. Оновлення еліт – головна запорука їхньої адекватності, чи не так?
“Нові обличчя” починаються, звичайно не зі Святослава Вакарчука і навіть не з “ДемАльянсу”, а з організацій рівня grass-root, з реальних молодих громадських лідерів. Якщо бажаєш, із того, чим “ДемАльянс” був напочатку. Або – з іншого боку – з людей, достатньо підірваних, щоб вести партійні молодіжки і намагатися там просувати власні ідеї.
АП: Не думаю, що система прокачки регіональних лідерів, мерів, партійних і т.д. на національний рівень взагалі працює. Планомірний розвиток – через набуття досвіду, зростання від малих до більших проектів – займає просто забагато часу. Альтернатива – це коли тебе висмикують за принципом “донецький”, “вінницький”, “свій”, лояльний, або, навпаки, в регіони відсилають немісцевих, які не працюють над тим, щоб влитися у місцеву специфіку.
ПДВ: Так, партійні структури як соціальні ліфти здебільшого не працюють, але це не стільки тому, що хтось зумисно тобі не дає себе проявити, скільки тому, що партії ніяк не допомагають у реалізації твого потенціалу. Вони особливо нічого не роблять! Тому потрібно починати з власних ініціатив – хоч у межах партії, хоч поза ними. Починати зі здобуття якоїсь, в тому числі грошової бази, із накопичення однодумців і залучення їх до певної спільної справи. Із визначення власних цілей, врешті-решт! Бо поки що маємо суспільство спектаклю: молоді активісти роблять вигляд, що знають, як змінити країну, партії роблять вигляд, що мають програму, а виборці роблять вигляд, що підтримують план свого кандидата.
Про зв’язки – не бачу тут катастрофи. У всіх суспільствах люди радше будуть вести справу зі знайомою людиною, ніж з незнайомою. Наявність згуртованих осередків є визначальною у будь-якій політичній справі – про це пише той же Вацлав Гавел. Проблема в тому, що у нас поза цими осередками взагалі чужакам не вірять. Але часом, коли шанс таки надають, результат перевершує очікування.
Рідкісний, але явно позитивний приклад, як людині дали шанс і вона ним користується – мій товариш і далекий родич Володимир Кравценюк. Очолив Волинський осередок “радикалів”. Можна про цю партію що завгодно казати, але людину запросили на посаду, бо знають, що він зміг власний малий бізнес поставити на успішні ноги, бо знають, що він реально писав наукові роботи, а не копіпастив їх, як більшість “наукових” робіт пишуться в цій країні. І Вова реально напружується – створює місцеві осередки, навчає активістів, розбирається із конфліктами і просуває власну ідею з розвитком туризму. І його хвалять, бо його роботу хоча б видно, і бо він не “вішається” на рейтинг лідера, як я це бачив і у тимошенківців, і у всіх провладних сил усіх скликань.
АП: Побачимо, що йому запропонують далі. Але гадаю, сухий залишок у тому, що партійного бренду і навіть бренду разом із власною харизмою недостатньо – треба щось пропонувати, потрібна якась agenda, якийсь досвід, щоби “нове обличчя” мало іще якусь додану вартість, окрім своєї новизни.
, , ,
Якщо наша балаканина була вам цікавою, почитайте інші тематичні діалоги ПДВ та АП:
Дамітріанство 