Ми живемо в епоху, коли креативність є чи не найціннішим умінням – зокрема і тому, що всі інші уміння за 5-10 років будуть майже повністю замінені роботами і програмами. Однак той самий процес – автоматизація – робить креативність навіть іще більш рідкісною, ніж раніше. Чому? Бо життя стає надто зручним.
Мій улюблений The Economist колись опублікував чудовий текст про користь незручності у нашому житті. У матеріалі перераховуються приклади кількох різних митців, які показують, що невелике ускладення завдань – наприклад, гра на поганій гітарі (замість хорошої) або написання віршів на папері (а не комп’ютері) – активізує наш мозок більше, ніж використання новіших, зручніших засобів. На підтвердження цієї тези також наводиться низка наукових досліджень, одне з яких вказує зокрема, що матеріали уроків краще запам’ятовуються, якщо їх надрукувати “гидким” шрифтом або розсунути далі в часі.
Ця особливість нашого мозку – активізація під тиском – пояснює, чому люди можуть божеволіти або тупішати в надто комфортних умовах. Вона також пояснює, чому люди з бідних районів/міст/країн добиваються більших успіхів, коли переїжджають до багатих, ніж корінні “жирні коти”.
Я думаю, ця логіка також дуже близька шанувальникам рольових ігор: іноді треба виконувати квести заради прокачки персонажа, а не заради крутих винагород. Сама логіка ігрофікації – це встановлення добровільних обмежень для досягнення мети.
Ускладнення умов означає потребу у вищій концентрації. А сфокусована людина і ефективніша у використанні власних умінь, і в цілому переживає це життя глибше, “включається” у нього. Тому у якісно зроблену гру включитися легше, ніж у монотонну беззмістовну роботу. Проблема в тому, що розвиток технологій та автоматизація усього на світі значною мірою спрямована саме на зменшення потреби “включатися”.
Але як навантажити себе так, щоб це допомагало креативності і включеності? Є кілька ідей.
Відповідальні спроби
“Терористичне угруповання “Ісламська держава”
узяло на себе відповідальність
за ваше життя”
Повернемося до згаданої вище писанини на папері і на комп’ютері. У програмі-редакторі ви можете безліч разів виправляти і переставляти між собою слова і речення, тому до написання перших кількох слів можна взагалі не вмикати мозок. З папером не так – треба розуміти, що ти хочеш сказати, ДО того, як ручка торкнеться паперу, інакше доведеться багато креслити.
Звісно, і писане на папері можна викинути геть і взяти новий аркуш – це не катастрофа. Але це теж якась мікроскопічна відповідальність за матеріальний ресурс. Так вже склалося, що всі ми – матеріалісти, і те, що можна помацати, для нас апріорі важливіше і цінніше за те, що можна лише побачити. Писання ручкою створює напруженість – не тільки тому, що люди дедалі менше вміють писати ручками – написане ручкою залишає сліди. А написане в електронному файлі видається ілюзорним.
Матеріалізуйте свою роботу!
Перед тим, як писати розлогий текст, викладіть основні думки на папері, а вже потім сідайте за клавіатуру. Так, це не дуже екологічно, але я не думаю, що таким чином людство витратить більше паперу, ніж воно марнує на нікому не потрібні рекламні журнали.
Повага до завдання
“Я твоя робота,
ти приходиш і робиш мене,
але ти робиш мене без поваги”
Авжеж, не потрібно цілковито відмовлятися від комп’ютерних програм і файлів. Питання в тому, як їх використовувати і як ставитися до віртуальних об’єктів, з якими ми працюємо.
Ритуалізуйте виконання завдань!
Є сайт для самоорганізації під назвою Trello. Мене з ним давно познайомив мій спільник Даніїл В’юков, пізніше цей ресурс активно використовувався редакцією Moviegram, для якої я багато дописував. Мене вразило ставлення до карток-завдань у Moviegram. Їх ніколи не видаляли – натомість архівували. І навіть якщо завдання скасовували, картка переписувалася під якесь інше завдання – вона все одно мала пройти свій шлях до архіву. Це ніби дрібниця, але таким чином кожна картка із віртуального шматка тексту із позначками перетворюється на об’єкт, який вимагає до себе уваги і поваги! І позбутися його можна лише виконавши поставлене завдання або остаточно зрозумівши, що це завдання потрібно замінити іншим.
Одна річ за один раз
“Свобода – це рабство
Менше – це більше
Мультитаскінг – це дурня”
The Economist розповідає про музичний сервіс This Is My Jam, який дозволяє публікувати раз на тиждень улюблену пісню зі Spotify та iTunes. Популярність сервісу (650 тисяч постів пісень за місяць) засновники пояснюють тим, що “в епоху безмежного вибору нам бракувало способу сказати “Ось це те, що варто послухати”.
Подібний підхід у сервісу знайомств Coffee Meets Bagel, який дозволяє за день написати лише одній дівчині. Подумайте, наскільки таке обмеження робить ціннішим повідомлення у цьому додатку!
Найочевидніше і найскладніше ускладнення – це штучне обмеження власного вибору – в тому числі і в речах, які ви собі дозволяєте робити. Ми живемо в епоху, коли свобода вибору в усьому є безпрецедентно великою. Але через це трапляється так званий парадокс вибору: ми довше думаємо над вибором із більшої кількості варіантів і менше відчуваємо задоволення від обраного з них.
Нині популярний мультитаскінг і його теж можна якоюсь мірою вважати ускладненням, але за своєю природою він є протилежним до включеності. Ви маєте робити все і одразу, і пошвидше замість того, щоб зробити принаймні щось одне справді добре.
Обмежте свій вибір!
Визначте проміжок часу, коли ви робитимете лише щось одне: тільки завдання Х, без відповідей на повідомлення і навіть без перемикання на інші суперважливі завдання. Мозок скреготітиме, але з часом буде змушений призвичаїтися і таки почне креативити.
Якщо вам сподобалися викладені тут ідеї, то чекайте на друге неочевидне джерело креативу – нудьгу, про яку я напишу згодом.
Дамітріанство 
Це правда, обмеження необхідні для творчості, під час чи після неї.
Варто пригадати як Talking Heads записували альбом Remain In Light, способи написання слів для вокалу. Вони працювали окремо над лупами та імпровізаціями одне одного. Дейвід Бьорн взагалі наспівував нісенітниці на диктофон під музику щоби зачепитися за склади, які справді працюють і потім редагував маячню у слова пісень.
Дискомфорт є занадто різноманітним, не системним чинником. На мій погляд, ти кажеш, переважно, про те, що Шкловскій називав “очуження”. Тобто ти робиш дещо не обов’язково у незручний спосіб, а радше, незвичний, що змінює погляд на проблему і дозволяє пробитися до рішення іншим маршрутом.
Мені подобається як ця стаття впливає на мене. Наче ти даєш декілька ідей і підштовхуєш спробувати подумати про це самостійно.
Дякую за оцінку! Я справді хотів цим текстом додати комусь ідей і мотивації.
Звичайно, не будь-яке ускладнення є корисним. Скажімо, якщо попросити, щоб тобі руки зав’язали за спиною, набирати тексти стане важче, але не факт, що результат від такого ускладнення буде якісним.
А от описаний тобою спосіб записувати альбом – це навіть радше полегшення через ускладнення. Шляхом компонування імпровізацій із подальшим спостереженням, що працює, а що ні, Talking Heads вочевидь намагалися виявити звук, що працюватиме на інстинктивному рівні.
По спостереженням за собою здається що роль грає не стільки використання незручного, а скоріше певна зміна рівня комфорту. Якщо ти постійно користуєшся чимось хріновим – це не дає тобі переваг в креативності, для тебе це “нормальні” умови, в яких немає нічого особливого. А от вдосконалення, які роблять щось більш зручним дають непоганий буст до комфорту і продуктивності на певний проміжок часу. Проблема в тому, що постійні вдосконалення інструментів стають дедалі дорожчими/важчими. Тому непоганим лайфхаком є резетнути очікування свого мозку, перемкнувшись на щось менш зручне, звикнути до нього, а потім повернутись до свого стандартного вибору.
Короче все як в термодинаміці. Енергія це різниця температур. Творчість це різниця комфорту.