The Economist мені надіслав блокнот – подарунок за підписку – і ось нарешті, через два з половиною місяці блокнот прийшов! Щоб отримати цей подарунок, довелося писати скаргу, що блокнот не прийшов за місяць. Виявилося, що у них не було моєї адреси. Я це все нині не в претензії пишу, а радше як важливий наголос, що коли щось не так, як має бути, треба принаймні залишити скаргу.
Пострадянська людина не звикла, що її дії можуть мати наслідки, а наслідком цього – апатія і безвідповідальність. Тому ми багато скаржимося на життя, але часто навіть не докладаємо зусиль, щоб написати офіційну скаргу, яка хоч і не 100% завжди допомагає, але принаймні збільшує імовірність змін на краще.
Однак відповідальність – це, звісно, не лише скарги на те, що не так. Відповідальність – це також і підтримка позитивних речей. В тому числі інтелектуального продукту і якісної преси. Нібито є вдосталь “інших”, які заплатять за офіційну підписку, чи не так? Та і той же The Economist має доволі м’які обмеження на читання їхніх матеріалів – можна не платити і користуватися. І як новинарю мені обмаль сенсу зосереджуватися на читанні одного видання, оскільки треба слідкувати за всім завжди і скрізь. Але як преса може бути вільною, коли читач її не купує? Тож треба підтримувати якісні медіа у міру своїх можливостей.
The Economist сподобається не всім, бо це видання крутиться навколо ідеологічного центру. Особисто мені він подобається тим, що там є аргументовані позиції – не просто констатації фактів, ніби так і треба, і не просто ціннісні твердження із розряду, що щось погане просто патамушта. The Economist влучно критикує як лівих, так і правих і в економічних, і в політичних питаннях. Наприклад, будучи ліберальною платформою, видання виступало із закликом переосмислити нинішній формат політкоректності. The Economist також писав, що беззастережне відстоювання прав транссексуалів може нашкодити правам жінок, і критикує американських демократів за брак хороших ідей у протистоянні Трампу. Відчувається, що автори матеріалів справді намагаються розібратися і пояснити, що відбувається у світі, а не топлять “за” чи “проти” чогось виходячи з ідеологічної мотивації.
Можна вважати, що я рекомендую The Economist. Але навіть якщо конкретно це видання “не ваше”, закликаю підтримувати інші видання, які вам подобаються. Не лише інформаційні, але і розважальні, будь-які. Медіа потребують підтримки аудиторії.
Дамітріанство 