Прощання з МакКейном

Сенатор Джон МакКейн (29.08.1936-25.08.2018)

Днями переглянув кілька промов американських політиків щодо смерті сенатора Джона МакКейна, який пішов з життя 25 серпня. З цих виступів можна чимало дізнатися не лише про покійного сенатора, але і про американську політику, і про США в цілому.

Найцікавіші промови – Ліндсі Грема, близького соратника МакКейна, Джо Байдена, демократа і екс-віце-президента США, та двох президентів – Джорджа Буша молодшого і Барака Обами, які свого часу перемогли МакКейна на президентських виборах. Перші дві промови – дуже емоційні, інші – більш статечні, але не позбавлені ані суму, ані гумору. Так, гумору було чимало. Жарти під час панегириків – це дивно і… неочікувано правильно.

Жарти з того світу

Грем, попри те, що більшу частину промови плаче, починає свій виступ майже як якесь комедійне шоу. І йому вдається розвеселити публіку! Чутно, що люди в залі сміються. Інші оратори також з різним рівнем успіху розворушують аудиторію. Їхні жарти доречні, вони органічно передають, наскільки життєрадісною і живою людиною був МакКейн, і наскільки він багато веселих моментів подарував тим, хто його оточував.

Зрештою, Обама сказав до присутніх, що вони зібралися, щоб celebrate (святкувати, відзначати) яким героєм і патріотом був МакКейн. Не оплакувати його смерть, а святкувати із вдячністю те, як він жив! Обама зауважує, що навіть з могили МакКейн жартує і посилає меседжі, адже “чи можна було пожартувати краще, ніж змусити нас із Бушем говорити про нього хороші речі на його похороні”. Це вибивається зі стандартних уявлень про американських сенаторів. І навіть якби не знав, про кого йдеться, одразу розумієш: проводжають надзвичайну людину і це справді, вибачте, крутий похорон.

Це крутий похорон не стільки тому, що на ньому виступають президенти, скільки тому, що цю людину з таким теплом згадують настільки різні політики. У їхніх промовах він продовжує дарувати світло і добро, навіть будучи вже померлим.

Тверді переконання і пошуки компромісів

Усі чотири промови наголошують, що МакКейн був утіленням цінностей – поваги і відваги, патріотизму і честі – і ці слова для покійного сенатора були щоденно втілюваною практикою, а не просто декларованими принципами.

Він був запальним консерватором, але водночас критичним щодо прогріхів власної політичної сили і твердо переконаним у можливості і необхідності конструктивної розмови із опонентами, без удавання до особистих образ. МакКейн не стидався своєї дружби з багатьма демократами. Якщо в американському політикумі була людина, здатна долати розколи і шукати компромісів – це був МакКейн, разюча протилежність до чинного президента Дональда Трампа, з яким покійний сенатор мав не лише політичне, але і глибоко світоглядне протистояння. Звичайно, у останньому листі МакКейна, у похороні і в самих цих промовах багато більше чи менше прихованої критики Трампа і нинішнього стану речей в американській політиці.

Байден у своїй промові особливо песимістичний, оскільки вважає, що партійна приналежність у Конгресі і в США в цілому з часом дедалі більше заступає людям людяність і адекватність.

Друг України

Офіційний Київ МакКейна часто називає другом України, бо сенатор підтримав Євромайдан, а пізніше виступав за надання Києву летальної зброї. Але звісно, він це робив не через якусь раптову захмарну любов до України, а через глибоке неприйняття російського цивілізаційного вибору. Особисто мене це вражає і захоплює.  Ненависть МакКейна до Путіна була щира і справді захмарна. Сенатор цілком справедливо вважав, що сучасна Росія гірша і небезпечніша за “Ісламську державу”, він краще за багатьох наших співвітчизників усвідомив, яким неприйнятним жахіттям був совок, і все своє життя так чи інакше боровся із совком.

З іншого боку, мене вражає його позитивний патріотизм. МакКейн справді вірив у вищість, унікальність його країни, у здатність Америки подолати будь-які виклики і рухати ціле людство вперед, але при цьому його аж ніяк не можна назвати ані расистом, ані імперіалістом. Якби ж то в кожній країні було більше саме такого патріотизму – оптимістичного і натхненного – і поменше “патріотизму”, який вважає, що всі проблеми можна вирішити погемселивши достатню кількість представників інших етнічних груп.

Остання книга

Новина про смерть МакКейна пролунала невдовзі після того, як я почав читати його книгу Restless Wave. Безкоштовний уривок книги розповідав про гіркоту і легкість поразки на виборах 2008 року. Почасти уривок був настільки сумним, зусилля МакКейна настільки безнадійними, що хотілося книгу відкласти. Але життя складається не лише з перемог, і МакКейн писав про дуже цікавий і цінний досвід, і близькою мені мовою – з точки зору людини, яка не любить коли очікування і ставки стають надто високими, але все одно зі своїми уявленнями про честь і зі сміливістю, яка почасти межує з нерозсудливістю, кидається в бій. І висновки МакКейна навіть з тієї поразки сповнені легкості і світла.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

This site uses Akismet to reduce spam. Learn how your comment data is processed.