Грамотіям

Цей чудовий плакат закликає любити українську, але припускаю, що для українських ґраммар-нациків це ворожий плакат, бо тут в центрі – язик, а язиком мова називається у Росії! АаАаАаА!

Є борці за чистоту раси, а є борці за своєрідну “расову” чистоту мови. Останніх зустрічаю набагато частіше – як критиків моїх текстів. Зокрема текстів, які я пишу про відеоігри. Постійно вимушений вислуховувати їхні скарги на “американізованість” моєї мови або ж на те, що я послуговуюся “кацапськими правилами”. І ці ґраммар-наці, як і звичайні праворадикали, живуть у режимі постійного пошуку ворогів. У їхніх очах звичні для більшості людей слова чомусь раптом стають ознакою мало не державної зради, а правила правопису 1920-их чи якісь іще спірні та не до кінця засвоєні всіма реформи стають залізобетонною, непомильною істиною.

Тож я вирішив пояснити докладно, чому я вживаю слова на кшталт “файл” або “шутер”, чому я не люблю літеру Ґ, чому в цьому немає нічого поганого і чому слово “зберігайлівка” вживати не слід, якщо ви справді турбуєтеся про розвиток української культури.

Так, це ще один допис у жанрі “моя велика відповідь на постійно повторювану дискусію”. Бо дістало, дістало немилосердно.

Зрозуміти і бути зрозумілим

Почну з того, що нас із вами об’єднує, дорогі мої філолого-фашисти. Я також вважаю вживання української мови важливим для розвитку української держави і нашого суспільства. Мова у нас повинна бути своя уже бодай з тих міркувань, що окрема мова – це своєрідне “брендування”. Саме з цієї причини я свого часу вирішив вести блог українською, саме тому ми з командою “Князя Ігор” випускали україномовний журнал, а нині ведемо україномовний сайт “Ігровимір“. І саме тому я в принципі пишу для різних видань переважно українською. Стратегічно я усіляко “за” якнайчастіше вживання української.

АЛЕ (і ось тут починається світоглядний розкол) в повсякденній практиці мова особисто для мене – це передовсім засіб порозуміння. Бути зрозумілим і зрозуміти не окремі слова чи букви, а загальну думку – це основна задача у спілкуванні. Я спілкуюся не для того, щоб виконати якесь правило. І вже точно я не ставитиму собі за ціль виконувати правила, які мені самому здаються нелогічними чи просто невідповідними реальному живому мовленню.

Коли ви не просто патякаєте, а займаєтеся бізнесом/політикою/громадською діяльністю, створюєте продукт або послугу, або намагаєтеся вирішити якусь проблему, для вас важливий результат, а для нього порозуміння найчастіше грає значно більшу роль, аніж відповідність правилам. Бувало так, що людей, які говорять ядрьоним суржиком, я розумів набагато краще, ніж тих, хто говорить грамотно, але не може адекватно формулювати свої думки (бо тих думок часто і немає). Тому перед тим, як критикувати чиюсь форму – переконайтеся, що маєте свою суть.

Чужі слова: коротші, глибші, кращі

Якщо говорити про окремі слова, а не ідеї, то хочете ви цього чи ні, іноземних слів у нашій мові багато і стане іще більше. І це не через погану “американізацію”. Є об’єктивні причини для вживання термінології та іншомовних слів. І така ситуація не лише в Україні.

Терміни зазвичай виникають у країнах, які створюють те, що ці терміни позначають. Німці дали світу багато понять у сфері інженерії та філософії. Італійці дали світу багато понять у сфері музики і мистецтва. Американці дали світу багато понять у сфері бізнесу та комп’ютерної науки. Використовуючи слова, які походять із цих країн, ми цілком справедливо віддаємо належне їхнім досягненням, плодами яких ми користуємося. Хочете більше питомо українських слів – СТВОРЮЙТЕ ЩОСЬ! Винаходьте, відкривайте, вигадуйте, а не сваріться на тему вживання іншомовних слів! Чим більше ви сваритеся, тим менше шансів знайти однодумців для втілення справді великого проекту!

Змиріться, що не завжди можна знайти хороший відповідник. Змиріться, що не завжди потрібно морочитися із пошуком відповідника. Нащо, коли вже є зручне і поширене слово, яке розуміють півсвіту?

І це логічно, що слова із країн походження певних явищ найкраще ці явища описують. Так, іноді трапляються вдалі відповідники. Скажімо, у сфері відеоігор, про які я багато писав, новотвір “ігролад” мені здається навіть милозвучнішим за слово gameplay. Але в багатьох інших випадках підібрати чи вигадати аналог, який буде одним словом такої ж довжини та ще й точно передаватиме той самий зміст – важко. Скажімо, слово “стрілянка” звучить по-дитячому і має більше знаків, аніж слово “шутер”. А перекласти stealth як “хованка” – це в більшості випадків спотворити зміст гри (більшість ігор цього жанру не зводяться до хованок). А от питомо українських аналогів словам на кшталт “симулятор” я взагалі не зустрічав.

Окрім того, відходячи від вузькопрофільних термінів, визнаймо, що усі мови недосконалі і кожна виражає щось краще за інші. У нас є дієслова майбутнього часу: “ходитиме” замість “буде ходити” (економія одного слова і трьох знаків з пробілом! Круть!). У росіян є активні дієприкметники “выживший” замість “той, що вижив” (Україна програє 5 знаків з пробілами, два слова і підрядну частину).

Вивчаючи різні мови я постійно бачу, що кожна з них має свої слова і звороти, які важко перекласти, навіть коли чудово їх розумієш. Перекладіть мені credibility – це популярне в політології слово може за різних обставин означати “гідність довіри” або “адекватність”, але одного-єдиного відповідника нема. Колись у мене був окремий запис про слово “ірает”, яке влучно виражає конкретну глибоку емоцію, яку не можна описати ані українською “тугою”, ані міжнародною “ностальгією”.

Надмірна “автентичність” мови – це перешкода для усіх, хто може хотіти її вивчити, і джерело неадекватного снобізму її носіїв. Я це бачив на прикладі німецької. В Німеччині теж усі скаржаться на “американізацію”. І у них є власні варіанти для всіх міжнародних слів: “драйвер” – “трайбер”, наприклад, які у спілкуванні часто видаються просто додатковими перепонами до порозуміння. І через цей снобізм навіть люди, які володіють німецькою добре, визнають, що вона складна для вивчення. Англосакси, натомість, змирилися, що у їхній планетарній імперії є мільйон акцентів і діалектів, і нічого чіплятися до слів – і от, англійською говорить півсвіту, навіть коли Британська імперія припинила існування, а США втратили позиції гегемона.

Літера, за якою не тужу

Друга за поширеністю після “шанувальників автентичних слів” секта – це секта літери Ґ. Це люди, яким встрелило в голову, що G обов’язково має бути Ґ, а латинська h – це наша Г. Чому? Якщо їх спитати, вони говоритимуть щось про фонетику, але насправді правило у них одне – аби було не так, як у росіян, і не так, як в українській мові за СРСР. (І перш ніж на мене полетять звинувачення у “кацапізмі” чи “совковості”, почитайте про моє ставлення до СРСР і запам’ятайте при цьому, що НЕ ВСЕ НЕРАДЯНСЬКЕ Є АВТОМАТИЧНО ХОРОШИМ!!!).

По-перше, очевидно, що Ґ вживається в українській мові, навіть у словах іншомовного походження, УКРАЙ рідко. Настільки рідко, що ця літера виглядає як витребеньки. Натомість, Г і Х вживаються дуже часто, приблизно як G і h у англійській. Тобто суто за логікою зручності вживання, щоб не передавати літеру Х через Kh чи Ch, варто було би визнати, що літера h позначає нашу Х. Тож літера G відповідатиме Г.

По-друге, щодо самої фонетики – послухайте, як говорять англійці, і ви зрозумієте, що h у словах Harry або hobby звучить справді як щось середнє між нашими Г і Х, а не однозначно як Г. Деякі мови, як-то японська, коли передають свої слова латинкою, через латинську h, позначають саме Х. Як на мене, хіба що в німецькій h є однозначно Г (і з цим уже дехто з читачів не погодився). Тому вважаю, що в українській щодо Г і Х має бути, щонайменше, варіативність. І суто те, що хтось досі каже і пише “Хемінгвей”, а не “Гемінґвей”, ще не привід звинувачувати цю людину в радянщині чи російськості.

Гемінґвеїве гобі – горор: ґеймати з ґеями-гуліґанами в гокей на Геловін!

По-третє, подумайте, чи самі ви готові до своєї абсолютистської тотальної фонетичної чистоти. Якщо на те вже пішло, не кажіть “Гемінґвей”, кажіть “Гемінґуей”, адже W – це отой дивний звук, якого нам у наших літерах бракує. А у англомовному написанні наш звук В передається як V. І кажіть не “Гаррі Поттер”, а “Геурі Поттах” (бо англійці саме так вимовляють). І не “граматика”, а “граматіка”! І “генетіка” (бо грецьке слово), і “казак” (бо тюркське слово), і багато усього іншого, через що наша мова просто буде зґвалтованою, а почасти може і подібнішою до російської, ніж зараз.

Змиритися з реальністю

Просто визнаймо, що з українською мовою в цілому багато хаосу. Нашу мову періодчино ґвалтують якимись нововведеннями типу “аВдиторії”, “етеру” чи “Индика”, чи латинізації, яка з якогось біса робиться максимально так, щоби ніхто взагалі українську ніколи не вчив – з усіма цими східноєвропейськими закарлючками. І щоразу багато людей “за” кожну із цих реформ і багато “проти”.

А от ситуація, з якою я стикаюся на роботі взагалі постійно: коли хтось інший робить помилку, мої колеги судять за першим словником, який попав під руку. Коли ж вони самі роблять помилку, вони перериють ДЕСЯТЬ словників, правописів, посібників і довідників, і знайдуть той, у якому їхня помилка зазначатиметься як виняток чи діалектизм. Суть не в подвійних стандартах моїх колег, суть у тому, що НЕМАЄ в української мови якогось єдиного, непогрішимого, однозначного, усіма однаково визнаного орієнтира. Так, я знаю, що ви вважаєте, що він є! Але зберіть десяток філологів і кожен з них вам пояснить якусь свою версію, і розкаже, що все, чого вас вчили у вашому університеті – це застарілі, недостатньо українські чи просто неправильні правила.

І у мене абсолютно немає бажання розбиратися, хто із десяти правий. Я за те, щоби визнати варіативність у багатьох випадках, і включити у цю варіативність також і міжнародні слова. Бо витрати часу на мовні срачі – це втрачені можливості створити той-таки україномовний продукт.

Треба змиритися, що мова жива і годі шукати якусь сферичну у вакуумі скрипниківську українську, якою в реалі говорить жменька ентузіастів! Ну от справді, толку, що у нас за правилами наголос йогУрт? Я за життя навіть серед філологів не зустрічав жодної людини, хто каже йогУрт! Якщо усі чи майже всі порушують правило, то порушення стає новим правилом. І “русифікація”, на жаль, по факту, також є частиною еволюції нашої мови та ігнорувати, що деякі слова у нас усталено вживаються з Х, а не Г – не можна. Можна це пробувати змінити, але точно не наїздами та чіпляннями.

Наш народ жив під різними державами і різне від них перейняв. Хай галичани вставляють польські слова, хай на Слобожанщині говорять суржиком, хай одесити використовують побільше ідишу. І хай усі знають бодай по дві-три світові мови. Гірше точно не стане.


Але найважливіше у цій дискусії про іншомовні слова, про Ґ, Г і Х і так далі те, що це цілковито ДЕБІЛЬНА дискусія. І змарнований на неї час можна було би витратити на СТІЛЬКИ чудових, корисних, необхідних інших речей!

Щоразу, коли мені хтось закидає, що у мене відповідники не достатньо українські чи що я, бачте, літеру Ґ ігнорую як факт, мені хочеться перепитати: а скільки ви текстів українською написали за останній рік? Скільки людей їх прочитали? Ви впевнені, що ви більше робите для поширення української мови, ніж я – весь такий поганий, “американізований” та “русифікований”?

Ідіть створіть свій продукт! Підніміть на його знамена вашу кохану літеру Ґ, хай у вас на сайті не буде ЖОДНОГО запозичення з жодної іншої мови! Хай це буде ваша фішка – ось вам готова безкоштовна ідея від мене! Я на повному серйозі, хоча і припускаю, що вам буде важче, ніж може здаватися спочатку.

Вам не подобається, що я роблю – візьміть і зробіть краще! І хай вам вдасться зібрати більшу аудиторію і заробити більше грошей. Але найголовніше – просто встаньте і почніть втілювати в життя те, в що так палко вірите на словах.

Advertisements

2 thoughts on “Грамотіям

  1. Особисто мені твої тексти завжди видавались чіткішими та зрозумілішими, ніж навіть наші розмови, і ніяких особливих русифікації чи американізації я не помічала. Єдиний раз з Ґ було, коли в новині про Гвент ти написав “Геральт”, але це тому, що у перекладі, що я читала, було “Ґеральт”. З іншого боку, в тому ж перекладі було “гном” і “Ґном”, тому про правильність узагалі говорити недоречно.

    А ще коли в Могилянці на парі викладача мене кілька разів виправила, я пізніше все одно проголосила, що буду говорити “кантор”, “фіранка” і “на рахунок”, бо так говорять у нас на Галичині)) Яку, до слова, більшість мов перекладають як “Galicia”, хоча там ніяких Ґ.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

This site uses Akismet to reduce spam. Learn how your comment data is processed.