Традиційно, пишу підсумки року, хоча цього разу це по-особливому дивна задача, адже увесь цей рік – як один великий підсумок. Підсумок моєї роботи в журналістиці, підсумок мого життя в Німеччині. З моїм від’їздом була пов’язана значна частина цьогорічних завдань, а найпопулярніші цьогорічні дописи на блозі – це враження від трьох з гаком років проживання у ФРН. Про негативне у мене читали значно охочіше, ніж про позитив. Люди такі люди 🙂
До речі, якщо казати про мою писанину, то 2018-ий був помітно успішнішим за два попередні роки. Якщо у 2016-му в середньому мої дописи читали по 30 осіб, у 2017-му вже по півсотні, то допис 2018-го в середньому побачили 80 читачів. A trifling victory but a victory nonetheless.
Рік переїзду
Здається, що повертався я з Німеччини значно довше, ніж їхав туди. І я не лише про плани і роздуми кажу, але і про всі бюрократично-організаційні штуки. Закрити рахунок, знятися з реєстрації (що було важче, ніж її отримати), попрощатися з усіма відомствами, в яких я встиг зареєструватися, переслати свої речі до України, спланувати останні робочі дні, спланувати прощальні зустрічі etc.
Визнаю, повертатися мені було трохи сумно, але не тому, що “ой, прощаюся з Німеччиною”, а тому, що мені в принципі завжди сумні оці прощальні, “останні” моменти. Якщо це було щось хороше, мені сумно, що воно завершилося, а якщо це було щось погане, мені сумно, що я не зміг його зробити кращим. Як би там не було, ні, я не вважаю свій крок помилкою, бо не вважаю, що мав якісь адекватні альтернативи.
Насправді, я не люблю нікому нічого доводити, але вимушений розчарувати людей, які пророкували, що я обламаюся по приїзді. Я аж ніяк не шокований Україною. Радше навпаки, є відчуття, що я особливо нікуди і не їхав звідси.
“І кожен фініш – це, по суті, старт”
Новий старт в Україні видався дуже активним. Здається, що за грудень відбулося стільки ж важливих подій, скільки за всі 11 місяців до того. Саме тому я публікую цей звітний допис із запізненням.
Буквально за перші два тижні мого перебування на рідній землі мене узяли на нову роботу до партії “Самопоміч“. Прийняли мене гостинно і завантажили масою нових відповідальностей. Попереду рік президентських і парламентських виборів, за яким слідуватиме рік виборів місцевих. На нас чекає напружений і цікавий час, імовірно, багато в чому визначальний для країни час. Вибачайте за пафос.
Іншим важливим стартом іще до переїзду для мене став запуск проекту New Political Generation, куди мене запросили у ролі лектора. Знаю, багато хто сміятиметься, мовляв, нині тільки мертві ще не читають тренінгів. Але я вбачаю велику цінність у NPG, бо ці люди виступають не з “книжковими” блаблабла, а з поясненнями, що і як насправді працює – в політиці, в політтехнологіях, в політичній аналітиці і в усьому пов’язаному з цими речами. Наша перша навчальна програма про старт у політиці швидко переросла у купу індивідуальних консультацій, а з експериментального лекторію про блокчейн люди пішли з новими криптовалютними гаманцями.
Home Bittersweet Home
Нарешті, я в’їхав у власне помешкання. Чекав на то 4 роки, емоційно гойдаючись від неохоти взагалі бачити ці стіни до палкого бажання якнайґрунтовніше їх обживати. Нині маю, де упасти, маю свій штаб операцій з вай-фаєм і прекрасними краєвидами, я маю куди запросити спільників. І я НЕ маю більше боргів.
Мене обрали до Правління ОСББ мого будинку. І проблем у домі достобіса – починаючи з його спірного статусу – але спільними зусиллями небайдужих мешканців ці виклики помалу розгрібаються. Якщо маєш фронт робіт і берешся виконувати його не сам, будь-що можна подолати.
Сонце
Про найважливіше. Про особисте. Справді велика подія, найкраща з моменту мого прильоту до Німеччини – я знайшов собі пару. Точніше – моя дівчина знайшла мене запросивши іще наприкінці 2017 на побачення. Як і у більшості випадків з найкращими поворотами мого життя, я не можу сказати, що доклав хоч якихось зусиль. Це був рік стосунків на відстані, однак за цей рік ми встигли вибратися у кілька чудових мініпоходів і поподорожувати разом. Це я до того, що всі ті люди, які мені щось ляпали про неможливість стосунків на відстані, “роботу над собою”, мою психічну стабільність і “підхід промоутера” – вони всі помилялися.
Try Again
Слава Богу, у 2018-му не було якихось великих безповоротних провалів, але я завжди засмучуюся, коли щось, що планувалося на конкретні час і місце, відкладається у глибоку шухляду до невизначеного терміну. Так трапилося із кількома речами, про які я писав як про проекти рік тому.
Нашу команду сценаристів виштовхали з числа організаторів польової рольової гри по “Мордхайму” через особисті давні образи між нашим головним і головою усього проекту. І це при всіх тих дебілоїдних помилках, які я виправив у початковій документації! Дівчина, якою нас усіх замінили в останній момент, поїхала дахом (з тими, хто мене видавлює з проектів, завжди трапляється щось погане), але мені від того ні холодно ні жарко, бо захід все одно провели без нас. Але нині ми плануємо іншу велику гру і вона пройде поза межами України. І так, я буду організовувати рольовки, навіть якщо для цього доведеться переїхати у Гонконг і колонізувати Марс!
Більш оптимістично завершилася співпраця з Moviegram, для якого я зі своєю командою дописував про відеоігри. За пару місяців спільної роботи ми зрозуміли, що наші формати таки занадто різні, тому шляхи розійшлися. Однак згодом я зібрав свою команду знову, щоб запустити клубний блог “Ігровимір“. Це не є повноцінне ігрове ЗМІ, бо я і не ставив собі за мету створювати подібного роду ресурс. Натомість ми сформували спільноту, яка грає разом і здатна цікаво та інформативно писати про відеоігрову культуру в різних її проявах.
Книжки і дороги
Як і в попередні роки, мені не вдалося відвідати багато місцин, які були в моєму плані. Але я все одно побачив чимало нового – дістався найбільшого острова Німеччини і побачив, нарешті, німецьку столицю. Особливо мальовничою була подорож долиною річки Лан, а ще зовсім ненадовго я заскочив на Кіпр.
На читання часу було не так багато, однак я спромігся освоїти поради досвідченого режисера щодо написання успішних сценаріїв. Окрім того, я прочитав нову працю Тімоті Снайдера про все те, що відбувається у світі нині. До того ж, я поповнив свій арсенал знань посібником для справжніх диктаторів.
Побажання
Що я бажаю самому собі у році новому?
- Дуже просто: виконати якомога більше із усього, що я запланував.
- Дуже банально: здоров’я – щоби справитися із випробуваннями, які попереду.
- Дуже коротко: мати час на самого себе.
Вдячності
Традиційно, щороку я озвучую подяки тим, хто “зробив цей рік” для мене. Я вдячний особливо…
моїм батькам – за вашу підтримку і мою свободу.
М – за побачення з прекрасним 🙂
Оксані Сироїд і Степану Берку – за надану (попри все) довіру.
Людмилі Зубрицькій та Ірині Сєровій – за NPG.
Любаші Тосхопаран – за те, що наш будинок ще стоїть.
команді “Князя Ігор”/”Ігровиміру” і особливо Марті Холодило – за те, що нас об’єднує.
Даші Цепковій – за те, що ми не покидаємо.
Вураду Булубері – за найкращу гру на плойці.
членам СПІЛКИ – за тренування для тіла і розуму.
єпископу УЛЦ В’ячеславу Горпинчуку – за Вашу незламність.
Данилу Білику та Юрію Шейку – за подорожі.
Стасу Соколову – за допомогу з німецькою.
родинам Губенків, Малих та Сидоржевських – за ваші тепло і гостинність.
Володимиру Кравценюку – за уроки з менеджменту.
Петеру Савицькому – за срачі із брехливими німецькими “лівими”.
Сааду Мухамеду Алкаберу і Паку Хансолу – for being the Greatest Neighbors!
2018-ий був хорошим роком. Хай 2019-ий буде вдалим для проектів кожного з нас, а особливо – для наших спільних проектів!
Дамітріанство 