Не так часто я пишу про мультсеріали, але Gravity Falls однозначно вартий уваги. Це легкий і веселий, але водночас щирий і часом справді драматичний серіал.
Історія починається з того, що 12-річні брат і сестра потрапляють у провінційне містечко Ґревіті Фоллс, де в лісі бродять страховиська і набридливі гноми, оживають динозаври, а з потойбіччя прибуває демон, що панує над часом і простором.
Діппер і Мейбл – веселі і відважні. Вони швидко усвідомлюють, що містечко, до якого вони прибули на літні канікули, сповнене таємниць, які хочеться розслідувати. Подібні фабули я зустрічав років 20 з гаком тому у багатьох книжках. Однак серії Gravity Falls неодноразово дивували мене нетривіальними поворотами. Сценаристи вписали у події серіалу не лише гумор, але і людяність. Навіть другорядна сюжетна лінія про френдзону мені сподобалася (такого не було ще ніколи) – настільки добре вона була прописана.
Гумор у мультфільмі часто обезбашений, деякі жарти можна впевнено назвати дурнуватими, але ситуації, з яких складається сюжет, по-сімпсонівські життєві та водночас промовисто драматичні. Gravity Falls, з одного боку, розповідає про контакт із незвіданим і дивним у повсякденності, але з іншого боку – це своєрідне сучасне повчання про значення наполегливості та важливість близьких людей у нашому житті.
“Живі” герої
Автор мультика Алекс Хірш писав більшість своїх героїв з реальних людей, а певні сцени – зі свого життєвого досвіду. Імовірно, саме тому на певному етапі неочікувано розумієш, що переживаєш за цих мальованих персонажів, як за своїх справжніх друзів.
Скажімо, дядько головних героїв – Стен – імовірно, найцікавіший із персонажів серіалу. Він багатошаровий, ніби цибулина. Ось він свариться за право мати найзручніший шезлонг біля басейну, а ось він лупашить кулаком птеродактиля прямо в морду! За сварливим дідом-екскурсоводом ховається досі молодий душею і невимовно жадібний аферист, який однак понад усе цінує свою родину. Окрім того, він приховує серйозну таємницю, порівняно з якою усі його порушення закону разом узяті не мають особливого значення.
Більшість жителів Ґревіті Фоллс виконують роль другорядних героїв і постійно повертаються у тих чи інших ролях у кожному новому епізоді. Деякі з них справді видаються оригінальними, не нагадують нікого з типажів, якими сповнені сучасні серіали, і створюють власні меми, які будуть зрозумілі лише тим, хто дивився Gravity Falls (“Giddit! Giddit!“). Здатність продукувати власні оригінальні меми я схильний вважати досягненням у нашу епоху, коли все навколо цитує щось іще.
Шифр у кадрі
Однак цитувань у мультику також чимало. Більшість історій, у які влипають головні герої, обігрують кліше, а часом будуються на прямих цитуваннях – як-то історія про моторошних роботів у парку розваг, де навіть зовнішній вигляд страховиськ списаний з відеогри Five Nights at Freddy’s.
Кадри Gravity Falls повні натяків на другорядні та ключові елементи сюжету. Скажімо, ви бачите веселку у флеш-беку про загадкового автора, але згодом ви можете її помітити у потаємній кімнаті, яку знаходять головні герої. Це абсолютно не критично для розуміння сюжету в цілому, але уважний глядач зрозуміє: загадковий автор був тут!
Окрім того, наприкінці кожної серії ви можете помітити кадр із кодом. Я впевнений, що з нього також можна дізнатися щось додаткове і цікаве, але кажучи відверто, я ще не пробував із цим розібратися. Як говорив сам Алекс Хірш, серіал дозволяє нам побути на місці Діппера та Мейбл і розгадати власноруч кілька загадок Ґревіті Фоллс.
Якщо підсумувати, то Gravity Falls – це чудова суміш із простих, але незлих жартів, щирих переживань і загадок для спостережливих. Дуже раджу його всім, кому бракує сил нині дивитися у вільний час щось велике і “серйозне”.
Офіційно Gravity Falls завершився двома сезонами по 20 серій, однак історія була продовжена в коміксах, які можна замовити через Amazon.
Дамітріанство 