Економіка заробітчан

Днями повідомлялося, що заробітчани переказали в Україну за минулий рік 11 мільярдів доларів, а це в п’ять разів більше грошей, ніж було прямих іноземних інвестицій. Звісно, реальна цифра підтримки з боку заробітчан значно вища.

Скажімо, коли я працював у Німеччині, то ніколи не користувався грошовими переказами – у них великі відсотки. Возив гроші на підтримку батьків, на ремонт у хаті і на розрахунки з боргами з собою у дозволених законом обсягах. Однак за майже 4 роки таких поїздок було більше 10 штук і в результаті йшлося про тисячі євро. Крапля в морі, але то певною мірою мій внесок у економіку нашої країни.

І мої колишні колеги возили гроші так само. Хай не всі, хай навіть іноді хтось і робив якийсь терміновий переказ, але я залишаюся певен, що 90% грошей, які ми перевезли до України і тут комусь віддали або витратили, не потрапили до цієї офіційної статистики. А ще є люди, які працюють в Польщі постійно і гасають туди-сюди через кордон по кілька разів не на рік, а на місяць, то там взагалі неврахованими залишаються колосальні суми. Відтак реальна прірва між обсягом інвестицій світового бізнесу та персональними “мікроінвестиціями” заробітчан навіть набагато-набагато грандіозніша.

11 мільярдів доларів – це багато чи мало для держави? Це понад 302 мільярда гривень, а загалом бюджет країни – 1536 мільярдів. Без надходжень від заробітчан гривня суттєво знецінилася б. Наша економіка дуже значною мірою тримається на нашому “витоку мізків” (і м’язів).

Це тішить і печалить водночас.

Тішить тим, що українцям не все одно. Наші люди піклуються про своїх рідних, що залишилися в Україні. Багато хто заробляє собі на ті речі, на які в Україні не може заробити – щоби потім таки повернутися і жити в Україні.

Печалить, звісно, тим, що реально ніяких інвестицій нема. 2 мільярди проти 11-ти (а може і 33-х, а може і 99-ти) – це украй слабенько.

А ще трагічно, бо ті, хто за всього свого бажання і таланту не зміг заробити в Україні і виїхав – той все одно в Україну вкладає, коли заробить деінде. А ті, хто контролює усі багатства України, хто заробляє на Україні мільйони і мільярди, той ці кошти виводить в офшори.

І водночас і сумно, і радісно, що народ знову сам себе витягає. Армію розікрали – то волонтери зібрали на шоломи, а ентузіасти відремонтували старі танки. Інвестицій нема – то ми самі їх собі привозимо. Тільки вічно отаке скидування персональними зусиллями і ресурсами тривати не може. Має бути дієва система, яка дозволить усім людям нормально заробляти нікуди не їдучи. Бо з біса нам взагалі тоді держава?