Vice (2018)

Бійся тихої людини. Коли всі говорять, він спостерігає. Коли всі діють, він планує. І коли всі нарешті спочивають – він завдає удару“. Ця цитата на початку фільму “Влада” (Vice) ніби готує нас побачити сходження до влади справжнього злого генія. Однак цінність фільму полягає саме в тому, що головний герой – Дік Чейні – показаний не найбільш амбіційним, не найяскравішим і не таким вже і маніпулятивним політиком. Трясця, та він не так, щоб дуже відрізняється від середньостатистичного американця… чи взагалі від середньостатистичного чоловіка на цій планеті.

Vice.jpg

Це той фільм, який варто подивитися бодай заради геніальної гри Крістіана Бейла. У світі кіно він відомий передовсім тим, що задля кожної ролі суттєво змінює свою вагу. А тут він змінюється на очах, граючи свого персонажа і в 30, і в 60.

“За кожним сильним чоловіком…”

Дік Чейні починає свій шлях як простак і роботяга, п’яниця і навіть в чомусь наївна людина. Однак його життя змінюється під впливом дружини. Вона показана важливим, якщо не основним, рушієм його кар’єри і долі. Лінн Чейні не лише мотивує його перестати марнувати своє життя, але навіть підміняє його під час кампанії, коли Діку стає зле.

Це визначна картина для тих, хто розуміє контекст: консервативна жінка, яка виглядає, ніби вирвана із ідеалізованих Штатів 1950-их років з білими парканчиками, виступає з політичної сцена перед якимись реднеками-ковбоями. Вона підігріває їхній гнів проти лібералів та етнічних меншин, вона критикує феміністок, їй аплодують, хоча напевно більше звикли слухати політиків-чоловіків. І їй вдається добитися перемоги свого чоловіка на виборах до Конгресу.

Vice Lynne.jpg
Лінн розповідає про жінок, що палять свої бюстгалтери

Подружжя Діка і Лінн багато в чому подібне до головних героїв “Карткового будиночка“, але Чейні навіть набагато крутіші. Ключ до успіху: Дік справді дуже любить свою родину, він слухняний перед своєю об’єктивно компетентнішою дружиною, а Лінн ставить успіх свого чоловіка (і відповідно, успіх подружжя) понад усе. Вони не кидають викликів одне одному, на відміну від Френка Андервуда/Еркхарта і обох версій його дружини.

Однак так само, як і в “Картковому будиночку”, тут зусилля наших головних героїв спрямовується на одну кінцеву мету – владу…

Найбільший наркотик

…владу необмежену. Владу заради самої влади. Тема влади як самоцілі – не заради грошей і вже точно не заради слави – починає проявлятися з коротенького другорядного епізоду, де ще молодий Чейні запитує у Дональда Рамсфельда “А у що ми віримо?” – і той сміється, і сміється так, що не зрозуміло, чи його справді так потішила ідейність недосвідченого помічника, чи у нього істерика, бо він взагалі навіть не починає уявляти, яка ж справді відповідь на це питання. І здається, що радше таки другий варіант.

Але з часом Чейні і сам перестає задаватися цим запитанням.

Vice Dick
Крістіан Бейл непогано старіє разом зі своїм (анти)героєм

Автори фільму – не перші, хто запідозрив Чейні у схемі зі здобуттям практично необмеженого рівня повноважень. Логіка така, що повноваження віце-президента визначаються в США президентом, тобто в теорії можуть взагалі втілювати в собі всю повноту виконавчої гілки влади. Окрім того, посада віце-президента юридично (принаймні так зазначається у стрічці, я певен, тут можуть бути великі різночитання) є підвішеною між різними гілками влади. Тобто йдеться про величезну персональну владу з мінімальною як для такої посади відповідальністю.

При цьому, наскільки б нелюбимим не був у американців Джордж Буш Молодший, зводити його роль до тупої маріонетки – це трошки на межі, як на мене. Однак тут слід віддати належне Сему Роквелу, який зіграв Буша – будучи не надто схожим на екс-президента, йому вдається дуже живо і правдоподібно передати бушівський образ.

Vice GWB.jpg
Президент, у якого всесильний віце-президент

Хоча фільм в цілому дуже серйозний, він вражає своїми неочікуваними художніми прийомами. Подружжя Чейні замість одного зі своїх діалогів проговорюють фрагмент із Шекспіра, високопосадовці обирають порушення прав людини, ніби вони сидять в ресторані і переглядають меню, стрічка раптово “закінчується” на тому, що Чейні на певному етапі покинув політику (насправді, ні). Як шанувальнику магічного реалізму і легкого сюрреалізму, мені дуже таке подобається, але хотілося б, щоб цього всього було більше. У наявній частоті вбачається якась ніби недосказаність.

Кіно не для всіх

І якщо я вже згадав про недосказаність… Головна проблема цього фільму – для нього потрібно бути підкованим. Я не експерт, але під час навчання на політології та журналістиці ми багато разів торкалися тем 9/11 і близькосхідних воєн, я дивився документалки, а також є більш-менш посвяченим в конспірологію довкола президентства Буша Молодшого. Але мені все одно бракувало бекграунду щодо багатьох моментів у фільмі. Той же, хто поза контекстом, хто погано пам’ятає теракти 11 вересня і Гуантанамо, просто не розумітиме цілі шматки цієї стрічки.

Звісно, фільм видається своєрідним ляпасом на адресу республіканців, а тому багато хто його сприйме суто як пропагандистський і про-ліберальний. Але деяка аморфність головного героя, його сімейність і вага сторонніх впливів у формуванні його як політика змушує особисто мене сприймати все не так однозначно, навіть попри усі жахіття, до яких призводять рішення Чейні на де-факто найвпливовішій посаді у світі. Можливо, в цьому і полягає сила “тихого чоловіка” – навіть коли тобі відверто показують його з найгіршого боку, ти просто не можеш сприймати його особисто, як те абсолютне зло, яким його перед тобою виставляють.

One thought on “Vice (2018)

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.