Книга МакКейна

Мемуари покійного сенатора Джона МакКейна важко назвати історією успіху. Він пише про поразку на виборах президента, про неспроможність запобігти провалам США в Іраку, про вибачення перед бойовиком-ісламістом за тортури, яких той зазнав у американській в’язниці. Всі ці історії – своєрідна хроніка невдач, і часом навіть дивно, як людину, яка все це пережила, можна вважати героєм, взірцем, визначною особистістю. І особливо гірко стає читати книгу, коли чітко уявляєш, як воно було МакКейну в тій чи іншій ситуації – коли він розумів, що все буде швидше за все погано, а навіть якщо і вдасться запобігти найгіршому сценарію, ніхто тобі потім не подякує.

Однак саме це і робить дану книгу важливою.

Одеська осінь

Уявити море восени мені завжди важко. Легко уявити море влітку – сонячні береги, товсті пляжники, рибалки на пірсах, серфінгісти на хвилях, молодь грає у волейбол, діти ліплять замок з піску, чайки горланять, ніби їх ріжуть, а письменник сидить у барі біля берега і споглядає хвилі. Нескладно уявити і море взимку: похмура поверхня води асфальтового кольору, непривітний вітер, береги пусті за винятком поодиноких романтиків і того-таки самотнього письменника у барі. А яке море восени? Невже дерева біля моря так само жовтіють і втрачають листя?

Краєвид поблизу 12-ої станції Великого фонтану

Море восени чудове – воно ще не встигло до кінця охолонути, але людей у ньому вже мало, вода чиста настільки, що можна розгледіти дно з медузами і водоростями. І це саме та ситуація, коли дно хочеться побачити.