У пошуках щастя: Жижек VS Пітерсон

Найбільш довершена інтелектуальна розвага з усіх, які я бачив. Філософська дуель двох мислителів сучасності: культового серед ліваків Славоя Жижека та неоконсервативного ніцшеанця Джордана Пітерсона. Мало що в цьому житті піднімало мені настрій більше за ці майже три години їхніх розмов.

Варто зазначити, що обидва мислителі вважаються дещо ексцентричними і не дуже сприймаються представниками відповідних політичних спектрів чи, тим паче, представниками протилежних ідеологічних таборів. Водночас обох мислителів можна назвати популярними, оскільки їхні праці і виступи відомі далеко не тільки в академічних колах.

Хто знайомий з Жижеком і Пітерсоном, напевно, почує декілька повторів уже добре знаних ідей, однак все одно, я переконаний, ця дискусія невимовно чудова.

Дискусія чудова, бо у ній важко назвати переможця. На початку Пітерсон і Жижек говорили взагалі в різних площинах.

Пітерсон, принаймні спершу, намагався “грати за правилами” цієї нібито дуелі: він атакував марксизм логічними аргументами та апеляціями до історії, він захищав капіталістичну систему як таку, що здатна до самовдосконалення і принаймні не так часто призводить до катастроф, до яких призводили проекти, збудовані на марксистських переконаннях.

Натомість Жижек майже одразу виходить на зовсім інший рівень дискусії: він говорить про глобальні екологічні проблеми, шкідливість політкоректності, пошесть популізму, імовірну появу нової нерівності між бідними і багатими після появи доступу до генетичних і технологічних вдосконалень. В цілому, Жижек виглядає як проповідник Апокаліпсису і хоча його виступ містить чимало жартів, настрій у нього загалом украй песимістичний.

Важко говорити, хто переміг і хто програв і тому, що обидва мислителі одне з одним значно частіше погоджувалися, ніж сперечалися. Жижек визнає важливість християнства, неодноразово критикує сучасних “борців за соціальну справедливість”, які йому закидали європоцентризм і які його діймають тією ж таки політкоректністю. Пітерсон визнає проблеми капіталістичної системи і також виступає за чисте довкілля. І Жижек, і Пітерсон погоджуються, що здобути щастя можна лише як “побічний продукт” від смислу. Джерелом смислу Жижек називає історії, які ми розповідаємо про своє життя, а Пітерсон вважає, що смисл походить від узяття на себе відповідальності. Ці твердження не є взаємно виключними.

Коротше кажучи, це була (на моє переконання) чудова герменевтична розмова, у якій обидві сторони (і всі слухачі) збагатилися, в якій результатом є щось третє, новіше і більше від позицій кожного з диспутантів.