Не(роз)порядок

Metro Jam
Корки на автошляхах, кажете?

Якось три з половиною життя тому я мріяв мати роботу, на яку би я завжди приходив у визначений час, і щоби все там було за графіком. Імовірно, мене змінив університет з його стрибучими парами і “вікнами”, і з часом сама ідея стабільного розпорядку дня викликала у мене дедалі більший спротив.

Хтось може засоціювати моє несприйняття з лінощами і небажанням рано прокидатися, але зрозумійте правильно: набагато більше за ранні підйоми мене страхають постійні черги, відсутність сонячного світла, нездатність вирішити особисті справи і перспектива перетворення на живий механізм.

Щоденні штучні катастрофи

Прошарок фрілансерів у суспільстві дедалі товщий, до того ж зростає кількість робіт із плаваючим графіком, і слава Богу. Однак моя нова робота на державній службі нагадала мені, скільки людей досі живуть у рамках 9-18. Я цих людей бачу вранці в транспорті. Усіх одразу.

В чому смисл усім їхати на 9:00 і потім вертатися о 18:00 додому? Якщо державні службовці і, наприклад, банки працюють в один і той же час, це дуже ускладнює доступ одних до послуг інших. Так само з багатьма магазинами. Скажімо, цього тижня мені довелося відпрошуватися, щоби встигнути в спеціалізований салон електротоварів.

Стандартний розпорядок також створює штучні щоденні катастрофи для інфраструктури. Якщо їхати на роботу хай лише на півгодини пізніше – на 9:30 – то навіть громадський транспорт може виявитися комфортним. Поїздка ж з розрахунку на 9:00 – це подорож у адській консерві, це черга в метро на станціях пересадок, це пробки на дорогах, це, бляха-муха, пробки при вході у приміщення роботи! І це шкідливо не лише для людей, але і для перевантажених потягів та автобусів, для перевантажених у фіксований час електромереж і систем водопостачання.

Або в чому смисл встановлювати фіксовані години обіду для цілої установи? 13:00 – і всі рипаються у їдальню чи сусідні кафе. Хіба тільки дзвоника, як для піддослідних собак Павлова, не вистачає… І всі стоять у черзі по 15 хвилин, хоча обід сам по собі – всього 45. Нащо так жить? Повторюся, це штучно створений пік навантаження.

І є ще одна серйозна, хоча нібито не першочергова проблема. Через пізні сходи сонця, ранні сутінки і погане планування приміщень людина типу 9-18 у холодну пору року може тижнями не бачити природного денного світла. Звідси ота легендарна “осіння депресія” і усіляка інша негодність.

Отже, якщо вдуматися, стабільний розпорядок для всіх – це просто нераціонально. Чи не правильніше було би “розмазати” години пік так, щоби вони проходили м’якше?

Рішення: розсинхронізація

Свого часу я протримався на новинах аж цілих 5 років попри усі проблеми, з якими я стикнувся у цій сфері, не в останню чергу завдяки вранішнім та вечірнім змінам – кожен мій робочий тиждень був трохи інакшим, ніж попередній. Завдяки тому, що часом я приїздив на пару годин раніше або на пару годин пізніше, у мене постійно була більш-менш вільною частина дня – або вранці я міг порішати господарські справи, або ввечері міг відпочити. Мені завжди було комфортно у громадському транспорті – приїздив я “не клятий не мнятий” і від того ще сповнений сил для роботи.

І я бачив значно більше денного світла.

Отже, рішення – це розсинхронізація. Хто мав би до нього вдаватися? Роботодавці – як у офісах приватних компаній, так і у відомствах державного сектору. І це саме той випадок, коли реформа працюватиме не тільки тоді, коли “всі одразу гуртом візьмуть і зроблять” її. Якщо розсинхронізацію спершу зроблять лише якісь три контори на ціле місто – то це буде уже на пару десятків людей менше у годину пік. На кілька квадратних децеметрів більше простору для всіх решти людей. З часом відомства і фірми, я певен, могли би послідувати кільком хорошим прикладам. І міська влада (якби вона хоч трохи взагалі піклувалася про це місто) мала би бути зацікавлена заохочувати розсинхронізацію, а надто – в умовах постійно нависаючого транспортного колапсу, то через один перекритий міст, то через одну “заміновану” станцію метро.

6 thoughts on “Не(роз)порядок

  1. Структура статті, як я її відчув:
    1. Вступ.
    2. Опис проблеми.
    3. Опис проблеми.
    4. Опис проблеми.
    5. Опис проблеми.
    6. РІШЕННЯ! Крапка!

    Якась така “обрубаність” в кінці. Чи то мені так здається.

    А по темі – проблема дуже нагальна і життєва, з усіма аргументами погоджуюся. Я за розсинхронізацію обома руками. От би втілити її і закріпити законодавчо як в межах однієї окремої організації, так і для всього міста.

    • Ahhh… my dearest child. Just look what a man you’ve become! 🙂

      Перепрошую за цей напівжарт, але справді тішуся, що людина, які лише кілька місяців тому я давав поради щодо структурування текстів, нині так влучно підмічає проблеми у моїх дописах. Дякую! Проблема зауважена і частково підправлена – наскільки мені нині дозволяє час.

  2. Люто плюсую – робочий графік цього року просто випив мене досуха і довів до вигорання – не проблеми, не виклики, не косяки мої та колег, а саме графік.
    Я зрозуміла, що більшість роботи, за якою я сиджу в кабінеті, може бути виконана вдома за втричі менший час, бо на роботі відволікають постійно, в одній кімнаті купа народу, та й з ногами на стілець не залізеш.
    Або зранку – я не функціоную. Мені простіше прийти на 12 і спокійно зробити всі справи, ніж мучитися з 9 і робити те ж саме в рази довше. Або ввечері – роботу закінчив, а додому ще не можна.
    І виходить так, що робота, яка мені подобалася, змушує мене думати над варіантами як її кинути чи лишитися на пів ставки, щоб просто вийти з цього механістичного замкненого кола просижування власного життя.

    • О, так! Це тяжка ситуація, і я в схожій нині перебуваю. Мені в цілому подобається те, що я роблю, але мені кісткою в горлі стоїть те, як до організації робочого процесу підходить моє керівництво. Звісно, в моєму випадку це державна структура і я не здивований, але постійно в голові одна думка: ну невже у 2020 році хтось досі вважає, що відсидка у певні години в офісі – це хоч скількись репрезентативний показник обсягу/ефективності/якості роботи?

  3. […] Тут я згадую, як на початку року писав, що треба якось вирішувати проблему натовпу в метро, а потім раптом весь світ був буквально примушений […]

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.