ОСББ: Вихід

Хто останній виїде з будинку – вимкніть світло.

Цього тижня я пішов з Правління ОСББ. Мій вихід – своєрідна остання відчайдушна спроба хоча б трохи вправити мізки решті мешканців будинку. Але Збори, які у нас відбулися, змушують сумніватися, що тут взагалі можна якось зарадити ситуації.

За результатами Зборів проголосували власники близько 35 із близько 180 приміщень. Можливо, звісно, хтось іще проголосує поштою – на це залишається ще десять днів, але надій, що набереться необхідний відсоток по всіх ключових питаннях – дуже мало.

Правління можна зібрати хоч зі святих, але якщо мешканці будинку тупо не ходять на збори, не платять за комуналку, не читають новини будинку і не беруть ніякої участі в тому, що з будинком відбувається – НІЯКЕ Правління не протримається довго.

І вже точно не справиться Правління, в якому всю дорогу було не більше 2-3 активних людей одночасно. Впродовж останніх місяців у Правлінні залишалися по факту тільки я, Голова та ще одна учасниця, яка ще взимку заявляла, що хоче піти. Очевидно, що такого людського ресурсу малувато для порядкування справами навіть у безпроблемних будинках, не кажучи вже про ЖК типу нашого. Однак до решти мешканців тупо не доходить, коли я кажу, що потрібно долучатися до Правління, якщо не в форматі членства, то бодай допомагати в скрутну хвилину – із організацією тих же зборів, наприклад.

Об’єднання коматозних аутистів

До мешканців не доходить навіть те, що треба голосувати на зборах.

• Десь 20-25% приходять на збори самі, за що їм дяка. Але серед них завжди трапляється парочка неадекватів, які валять обговорення, як правило, у найвідповідальніший момент. Особливо прикро, що такими неадекватами нині виступили колишні члени Правління.
• Більше третини мешканців треба вмовляти/задовбувати/залякувати, щоб вони хоча би проголосували постфактум.
• А решта (тобто ще 30-40% будинку) – взагалі в абсолютному анабіозі.

Таке враження, що ці, остання група, купили квартири, напалили там електрики на кілька тисяч гривень, поїхали в Таїланд, втопили телефон і десь там здохли від укусу змії. Ні додзвонитися, ні дописатися, ні достукатися. Дуже зрідка з цієї категорії квартир мені дзвонили: “Ой, а я не знав, що збори“, “Ой, а у мене часу не було, бо відпустка/робота/срачка“, “Ой, а я забув“.

Це при тому, що я писав новини у ТРИ різні месенджери/групи, навіть записував відео з поясненнями порядку денного, при тому, що в під’їзді висять оголошки, і при тому, що Голова ОСББ бігала і фізично вручала всім порядки денні під розпис.

Законодавчо передбачено, що голосувати можна не тільки на зборах, але і впродовж двох тижнів після них. За два тижні, по логіці, майже всі мали би знайти час, адже умови досить гнучкі. І як би там не було, можна витратити від пари хвилин (якщо тобі взагалі пофігу і просто проставити “за”) до пари годин часу (якщо вчитуватися в усе і про все розпитувати). Не знаю, як буде цього разу, але попередні два рази близько 35% метражу тупо не голосували ва-апщє, блокуючи змогу вирішувати найголовніші питання – грошові.

Закрите на замок світло в кінці коридора.

Зрозуміло, що людина може бути зайнята, справді. Але ж Правління людей не на розпродаж старих меблів запрошує, а на вирішення питань, які стосуються їхніх квартир! Йдеться про майно, яке не сотню і навіть не тисячу доларів коштує! Тим паче, що через провали голосувань в минулих роках у нас уже було чимало проблем, які відчули на собі багато мешканців. Навіть безвідносно якоїсь соціальної відповідальності щодо своїх сусідів, я просто не розумію, звідки цей аутизм? Якби у мене було хай навіть 100 квартир по всій Україні, я би навряд чи хотів би втратити навіть найменшу з них суто через те, що мені ліньки було приїхати підписати бумажку раз на півроку чи раз на рік!

Один у безкрайньому полі

Я відвернув пару катастроф, допоміг будинку пережити період між двома правліннями, гуртував людей проти сусідньої новобудови, через яку нам відключали світло, їздив з Головою розбиратися до КМДА, написав мабуть сотню новин… Але, можливо, насправді ця вся моя активність нашкодила будинку. У багатьох виникла ілюзія, що в разі чого “у нас завжди є Діма, який все порішає”, тому можна не напрягатися, можна навіть дозволити собі валити Правління, якщо настрій поганий.

Це дуже неправильно – з точки зору менеджменту, з точки зору моїх інтересів, з точки зору логіки самого явища ОСББ. Зрештою, я ж не тільки своє майно захищаю. Чому всім, окрім мене, настільки наплювати?

Від початку я вступав до Правління для того, щоби писати новини, бути комунікаційником. Це те, що я точно вмію, це те, що я готовий був робити якийсь час на волонтерських засадах. Я не влаштовувався в ОСББ колектором, бухгалтером, юристом, сантехніком, шукачем зниклих безвісти чи дитячим вихователем. Я не є професіоналом у цих сферах, а якби був, навряд чи погодився так довго робити це все безкоштовно, і навіть за великі гроші я більше ніколи не стану робити це все одночасно.

Для мене це, звісно, якоюсь мірою суто професійний провал. Я в комунікаціях не перший день і вже не перше десятиліття. Переконати людей турбуватися про власне майно мало би бути зовсім нескладно, правда? Натомість ОСББ за співвідношенням зусилля/результат – це однозначно і з великим відривом найгірший досвід у моїй практиці.

Я ще довго (можливо, усе своє життя) думатиму, що саме я зробив не так. Можливо, я просто був занадто дипломатичним і добрим? Це часто зі мною буває. Може будинку треба, щоб ним керував якийсь браток з бітою, який не возмущатиметься, як я, на сусідські погрози тюрмою, а тупо вибиватиме людям зуби? Напевно, це була би правильна комунікація з даною цільовою аудиторією.

Що далі?

We’re going down!

• Люди не проголосують в достатній кількості.
• Правління не матиме юридичних підстав виставляти рахунки.
• Платити за спожиту комуналку буде нічим. Будинок швидко залізе в борги.
• Його відключать за пару тижнів або місяців.
• Нездатні до мінімальної самоорганізації мешканці або роз’їдуться, або житимуть в бетонних коробках без нічого, поки будинок остаточно не розвалиться.
• Нові збори ніхто не зможе зібрати, бо це буде іще складніше, а охочих докладати до цього зусилля навіть іще менше.

Можливо також, що будинок рейдернуть, оголосять ОСББ банкрутом, квартири тупо віднімуть і продадуть по другому колу. Не знаю, чи цей варіант кращий, чи гірший від першого.

Отже, це той випадок, коли здатися – не означає перемогти. Це навіть не означає мінімізувати втрати (хіба що втрати своїх нервів). Здатися нині – це просто пришвидшити підготовку, щоби почати все з нуля.

Починати все з нуля буде дуже тяжко і прикро… Мабуть. Після всіх цих місяців максимально невдячної справи мені уже навіть повноцінно переживати складно. Є тільки ступор і безмежна втома. І вже не віриться, що заробити якісь там 50-100 тисяч доларів на нове житло може бути складнішим чи довшим процесом, ніж заганяння сотні аутичних коматозників на Збори.

---

Днями я напишу окремий допис зі спробою конструктивних висновків (наскільки вони тут взагалі можливі), але сьогодні висновок може бути тільки один: годі розсипати бісер перед свиньми.