Комі: Про чесність і відданість

Comey.jpg
Святий Джеймс Комі – покровитель державних інститутів, правоохоронних агенцій та спецслужб

Книга Вища відданість (Higher Loyalty) колишнього директора ФБР Джеймса Комі це щось середнє між мемуарами, посібником з етичного лідерства і збіркою анекдотів, часом доволі похмурих. Звичайно, тут багато “сучасної історії” Америки, як і в подібних книгах, написаних за останні 4 роки посадовцями, яких звільнив Дональд Трамп. Однак передовсім це все ж таки ідейна, навіть ідеологічна праця, в якій автор наочно показує, чому чесність по життю і відданість інститутам важливіша за короткострокову вигоду та мафіозний трайбалізм. І саме цими ідеями “Вища відданість” дуже близька мені.

На вершині світу

Моє улюблене місце в усій книзі – це фрагмент з 2003 року, коли Комі, будучи заступником генпрокурора, перебуває на нараді в Овальному Кабінеті щодо контртерористичних заходів – вперше в одному приміщенні з президентом Джорджем Бушем Молодшим, віце-президентом Діком Чейні, тодішнім директором ФБР Бобом Мюллером, радницею з питань нацбезпеки Кондолізою Райс. Під час цієї зустрічі Комі раптом усвідомив, що він в оточенні найвпливовіших людей США і навіть усієї планети… і що він один із них.

Тут тільки ми. Я завжди думав, що в цьому місці буде хтось кращий, але тут є тільки ця група людей – включно зі мною – яка намагається розібратися в усьому. Я не мав на меті образити нікого з учасників, вони всі були талановитими людьми. Однак ми були лише людьми, простими людьми у незвичній ролі у часи випробувань. Я не знаю, чого я очікував, однак я побачив верхівку піраміди і це були всього лише ми, і це було водночас приємно і трохи лячно“.

Лише уявіть собі це відчуття! Ти знаєш, що над тобою уже не лишилося ніякої вищої інстанції, якій ти можеш на щось поскаржитися. Нема “паганої влади”, яку “треба просто поміняти на харошу” – ти уже влада, і “пагана”, і “хароша”, в одній особі. І якщо оці люди з тобою за одним столом не можуть (чи не хочуть) вирішити якусь проблему, то навряд чи її взагалі хоч хтось зможе вирішити.

Це п’янке відчуття влади, з якою обов’язково приходить і співмірне відчуття відповідальності.

Монологи з Трампом

Джеймс Комі прославився на цілий світ значно пізніше – завдяки Дональду Трампу і виборам 2016 року. Спершу тодішній керівник ФБР запустив розслідування проти головної конкурентки Трампа на президентських перегонах – Хілларі Клінтон – прямо під час передвиборчої кампанії. Дехто вважає, що це розслідування похитнуло підтримку Клінтон і сприяло перемозі Трампа. Та невдовзі після своєї перемоги Трамп відправив Комі у відставку, як вважається, через те, що той відмовився пообіцяти Трампу свою “лояльність”.

Перед звільненням директор ФБР мав кілька приватних розмов із Трампом, усі ці розмови він детально конспектував у щоденнику, який пізніше обговорювався у Сенаті. Ті слухання тривали кілька годин, але були цікавішими за будь-який фільм чи серіал.

У своїй книзі Комі згадує в подробицях розмови з Трампом. Комі пише всю свою книгу дуже шанобливою, “правильною” мовою, особливо там, де це стосується роботи. В тому числі і щодо Трампа він здебільшого підбирає виважені слова, але конкретно в епізодах про приватні розмови між рядків сочиться ледь стримувана і дуже їдка зневага. Опис поведінки Трампа в них огидний – не тільки по своїй корупційній суті, але і по формі. Трамп виглядає не лише ультра-егоцентричним і невротичним, але і часто просто відірваним від реальності. Самі діалоги з ним були радше МОНОлогами, навіть потоками свідомості, в яких Трамп від “співрозмовника” очікував хіба що кивання головою і якихось дешевих компліментів. Я з подібними ірраціоналами волів би навіть у магазинній черзі ніколи не мати справи. Те, що така людина стала президентом США – це взагалі катастрофа.

Я впевнений, більшість людей книгу екс-очільника ФБР читали саме заради цієї критики Трампа, задля жаху і комедії цих монологічних потоків “з перших рук”. Однак це лише відносно невелика частина книги. Їй передує все життя Джеймса Комі, де він говоритьь про боротьбу з мафією, ціну правди та що значить бути хорошим керівником.

Проти “биків”

Пов’язати свою долю з правоохоронними органами Комі змусила серія контактів із різного роду “биками” (bullies, задираки). Власне, він вживає це слово – bully – і щодо людей поза шкільним контекстом (передовсім до злочинців). Комі зізнається, що принаймні один раз у житті він і сам бикував щодо колеги по навчанню. З того досвіду він виніс, що прагнення знущатися з інших зазвичай криється у внутрішній слабкості і страхові самого задираки. І це прагнення повинне отримати спротив, інакше “бики” ніколи не зупиняться.

А хто мав би систематично боротися із “биками” в дорослому житті? Правильно – правоохоронні органи.

Комі ділиться низкою замальовок зі свого професійного життя як в ФБР, так і в прокуратурі. Написано все це повчально, але не без гумору. Наприклад, є історія, що один кілер, який мав свідчити у великій справі проти мафії в 1990-их, не хотів брати участь у процесі, бо там також мав свідчити інший убивця, який заявив іменитій газеті про вищу кількість своїх жертв – типу соромно бути свідком поруч із крутішим професіоналом.

Окремі епізоди атмосферно повертали мене у художні детективи/трилери штибу “Секретних матеріалів” Кріса Картера. Проте розповіді Комі зазвичай швидко обриваються: він аж ніяк не розкриває суттєвих секретів своєї служби і викладає матеріал рівно настільки, наскільки він слугує загальній ідеї книги.

Саме мафія є еталонним прикладом “биків” для Комі. Ідея персональної відданості дону, омерта – клятва мовчання – це все ті речі, які Комі побачив у поведінці Трампа під час уже згадуваних зустрічей. Сама ідея – очікувати клятви у відданості – річ типова для мафії. Однак бажання отримати таку клятву може говорити, як і бикування, про внутрішню слабкість і страх.

Бюро

На противагу відданості вожаку Комі протиставляє відданість інститутам. Він ставиться до ФБР майже релігійно: Комі мотивує свої рішення передовсім прагненням уберегти незалежність Бюро (а відтак і довіру громадян до цього інституту, без якої ФБР не матиме своєї ефективності). Комі багато разів наголошує, наскільки ФБР як явище є більшим за окремого свого співробітника чи керівника, і навіть більше за самого президента США. І хоча автор не так багато розповідає безпосередньо про щоденне життя і роботу ФБР-івців, від прочитаного справді лишається враження, що Бюро – це важлива справа, тісна команда, велика сила і стиль життя, заснований на правилах. Справді найкраща реклама цієї інстанції з часів “Секретних матеріалів”.

Смирення і сміх

Щодо етичного лідерства, екс-директор Бюро перелічує характеристики хорошого лідера, як це навчається в самому ФБР:

  • чесність і порядність,
  • достатній рівень впевненості в собі, щоби бути смиренним,
  • поєднання доброти і жорсткості,
  • прозорість,
  • усвідомлення того, що всі працівники шукають смислу в своїй роботі,
  • усвідомлення того, що слова важливі, але дії важливіші.

Трохи поясню другий пункт, бо він тут чи не найдивніший.

Багаторазово Комі наголошує на важливості смирення (humility). Без цієї чесноти керівник не може визнати, що він знає не все, що він може бути неправий, він не зможе скористатися порадами своїх радників, він ніколи не зможе добитися довіри підлеглих. Парадокс у тому, що щоби мати смирення, потрібно також мати багато впевненості. Іншими словами, потрібно чітко відчувати свою силу і свою слабкість.

І як не дивно, однією з ключових ознак наявності впевненості (а відтак і смирення) Комі називає щирий сміх. Він судить по здатності сміятися в тому числі і Трампа, який сміється украй рідко і зазвичай глузуючи з когось. Комі порівнює його почуття гумору з гумором Буша та Барака Обами, кожен з яких (з досвіду екс-ФБР-івця) був помітно людянішим.

Чесно, я ніколи ні про кого не задумувався в такому ключі, але гіпотеза щодо сміху справді логічна. Не сміється той, у кого великий тягар на душі. Не сміється той, хто не почувається впевнено і безпечно.

Правда

Одна з речей, які у книзі мене вразили найбільше – наскільки американська система правосуддя серйозно ставиться до питання правди.

Зокрема Комі пояснює, що сам по собі факт використання Хілларі Клінтон приватного сервера для зберігання електронних листів з секретними державними даними міг означати для неї, щонайбільше, дисциплінарне стягнення. Це погано для іміджу в будь-якому разі, як і сам факт розслідування, але це не в’язниця і не заборона працювати в уряді. У той же час, якби виявилося, що вона збрехала агентам ФБР під час допиту, це була би значно серйозніша стаття. На зовсім іншому прикладі дрібного злочинця – з давнішої практики Комі – ми бачимо, як брехня слідству, фактично, руйнує життя людині.

Звісно, довести, чи підозрюваний збрехав, чи ні, може бути складно. Але сам факт, що брехня слідству може так сильно підвищити ставки у провадженні – це великий стимул до “найкращої політики” – чесності.

Але для Комі правда – це не просто вимога закону чи моралі. Правда – це необхідний ресурс для прийняття правильних рішень. Основна функція спецслужб і слідчих – дізнаватися правду, вважає колишній директор ФБР, щоби влада могла ухвалювати слушні рішення. І саме тому спецслужби і слідчі повинні бути незаангажованими, особливо політично незаангажованими. Тобто правда – це не абстрактний ідеал, це технічна необхідність. Не дивно, що Комі починає тіпатися, коли бачить, як Трамп вперто продовжує талдичити про “найбільший в історії натовп”, який прийшов на інавгурацію.

Багато речей в житті неоднозначні і є предметами інтерпретації, однак є і речі, які об’єктивно, перевіряємо є правдою або неправдою“, – пише Комі. Очевидна очевидність, чи не так? Ні, тільки не в нашу епоху постправди.


Це одні з найдинамічніших мемуарів, які я читав.

У книги “Вища відданість” цікавий ефект. З одного боку, вся історія життя Джеймса Комі є ніби передмовою до драматичної і щемливої кульмінації зі звільненням – усі цінності, які він здобув на життєвому шляху, демонструються ніби лише задля того, щоби наприкінці зробити абсолютно очевидною негодящість Трампа. Крізь призму світогляду Комі читач бачить усю глибину екзистенційної безодні, в яку стрибнула Америка обравши Трампа.

З іншого боку, згаданий ґранд-фінал виступає ніби просто черговою ілюстрацією, щоб наголосити на важливості усіх перелічених цінностей. Віра Комі у його ідеали настільки велика, що, попри всю гіркоту 2016-го і його наслідків, книга залишає враження, що адекватність і чесність, відданість вищим цінностям зрештою переможуть, а епоха “альтернативних фактів” і зірок реаліті-шоу піде в минуле.

А ще книга Комі чудово доповнює і перегукується з низкою інших книг шанованих мною авторів, яких я раджу почитати і вам:

  • Покійний сенатор Джон МакКейн писав про важливість інститутів і цінностей у державних і політичних процесах.
  • Історик Тімоті Снайдер писав про необхідність визнання існування правди для побудови здорового суспільства, вільного від тиранів.
  • Психолог Джордан Пітерсон писав про те, чому важливо давати відсіч “бикам”.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.